Гуцульська овеча бриндзя незабаром отримає особливий статус. Сир, який виробляють вівчарі в Карпатах за спеціальною технологією, стане першим харчовим продуктом, зареєстрованим в Україні як географічне зазначення. Завершення реєстрації очікується у жовтні-листопаді цього року. Тим часом на Закарпатті активно популяризують бриндзу та вівчарство. Щороку у вересні в області проходить гастрономічний фестиваль-ярмарок, «Гуцульська бриндзя».
Географічні зазначення – тема доволі нова для України. У такому формулюванні вони вписані в угоду TRIPS (Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності). Україна інтенсифікувала роботу після підписання Угоди про асоціацію, згідно з якою сторони взяли на себе певні зобов’язання.
В Італії – пармезан, в Україні – бриндзя
«В Україні система географічних зазначень тільки формується, тоді як у ЄС їх зареєстровано понад 3,5 тисячі. З найвідоміших, наприклад – шампанське, пармезан, баварське пиво та інші продукти, які можуть вироблятися на чітко визначеній території з дотриманням встановлених вимог, – пояснює Іван Гайванович, національний експерт із маркетингу і комунікацій проєкту ЄС «Підтримка розвитку системи географічних зазначень в Україні». – Підписавши Угоду про асоціацію, Україна і Європейський союз зобов’язалися захищати географічні зазначення одне одного. Необхідно розділяти поняття «торгова марка» – засіб ідентифікації товару, прив’язаний до торгового виробника, і «географічне зазначення», яке вказує на певні унікальні властивості продукту, що залежать від певної території, традиції, ноу хау, природних особливостей території (ґрунти і т.д.) тощо».
Але є певні деталі, що об’єднують торгову марку і географічне зазначення: вони обидва є об’єктом інтелектуальної власності. Якщо торговій марці документ видається на 10 років, то географічне зазначення реєструється навічно. Ця процедура довготривала і трудомістка. Заявка на реєстрацію гуцульської бринзди подана наприкінці 2018 року, опублікована – навесні 2019-го. «Очікуємо, що восени, у жовтні буде зареєстроване географічне зазначення «гуцульська овеча бриндзя». Використовувати його зможуть усі виробники, які працюють на визначеній території, дотримуються неухильно технології та мають сертифікати якості», – зауважив Іван Гайванович.
Ганна Антонюк, національний експерт із географічних зазначень проєкту ЄС в Україні «Підтримка розвитку системи географічних зазначень в Україні», додає: «Географічне зазначення – це право колективної інтелектуальної власності, воно належить території. Якщо ми говоримо про гуцульську овечу бриндзю, то це високогірні райони Закарпатської Івано-Франківської, Чернівецької областей. Всі, хто випасає овець (не нижче ніж 700 метрів над рівнем моря) і дотримується технології у виробництві бриндзі, повинні звернутися в Асоціацію виробників традиційних карпатських високогірних сирів для отримання специфікації. Згодом, пройшовши три рівні контролю, вони отримають право використовувати це позначення.
Крім того, що виробник повинен перебувати у визначеній географічній зоні Карпат, виготовляти бриндзю він може тільки у літній період, доки вівці, виключно породи «українська гірська карпатська», пасуться на полонинах. І застосовувати стародавню ручну працю, дерев’яні інструменти та інші технологічні нюанси для виробництва саме овечої бриндзі.
«Для виробників – це можливість створити додану вартість на свій продукт, – каже Ганна Антонюк. – І можливість отримати визнання на цьому рівні. Споживачі будуть довіряти цій марці, знаючи, що за тим стоїть контроль та висока якість. Таким чином овеча бринздя переходить із категорії звичайного сиру у категорію елітного продукту, який виготовляється ще з 15 століття».
Вівці – це для душі, а не для бізнесу
Анатолій Павлюк, голова Асоціації виробників традиційних карпатських високогірних сирів, має 180 овець та керує фермерським господарством «Чорна тиса+». «Ми займаємося розведеннями овець, виробництвом сиру і бриндзі. У таких масштабах три роки, раніше мали на господарстві по 4-6 овець, заготовляли бриндзю для власного споживання. Цей бізнес узагалі збитковий, він у мене не основний. Вівці – це для душі. Причин неприбутковості багато. По-перше, наша держава не дає дотації на овець, на відміну від корів та «лапок Буша». Реакції від держави нема ніякої. Зате ЄС допомагає. Завдяки їм створили першу в Україні Асоціацію виробників традиційних карпатських високогірних сирів. До нас приєдналися туроператори, ресторатори. Водимо групи туристів, показуємо, як робиться сир бриндзя. Почали активно працювати на реєстрацією географічного зазначення».
Витрати на утримання та випасання тварин щороку зростають. На це скаржаться чимало фермерів. Павло Катеринюк із Рахова має 25 овець, каже, складно заготовляти сіно, дорого наймати працівників. Та й звозити сир із полонини недешево. «Багато бензину треба, дехто вирішив кіньми возити, так дорого коштує підкувати їх. І що то 130 гривень за кілограм сиру, коли вівця дає 600-700 грамів молока! – скаржиться чоловік».
Михайло Шорбан із села Видричка на фестивалі «Гуцульська бриндзя-2019» показує майстер-клас із приготування кулеші. Колись був землевпорядником, зараз займається вівцями. «Кулеша з бриндзою та шкварками – це наша давня традиційна страва. Тут тільки мука кукурудзяна, все решта – овече: бриндзя, шкварки, кисле молоко. Добре варити кулешу у чавунному казані на вогні, інший смак, ніж на печі. Взагалі з бринздьою багато рецептів є: кремзлики, ріпляники інші страви», – коментує чоловік.
Гуцульська овеча бриндзя – перспективний продукт, вважають не тільки ті, хто звик споживати специфічний український сир у простих стравах. З нього можна виготовляти страви високої кухні. Вже вдруге на фестивалі «Гуцульська бриндзя» демонстрували майстер-класи провідні українські шеф-кухарі, приготували два десятки найрізноманітніших делікатесів.
Планується, що в Україні зареєструють 10 географічних зазначень. Серед них вагома частка закарпатських: крім овечої бриндзі ще бринза з коров’ячого молока, закарпатський мед, закарпатське вино.
