США та Європейський союз 23 вересня відкинули імпровізовану «інавгурацію» Олександра Лукашенка на новий термін на посаді президента Білорусі після виборів, які вони вважають сфальсифікованими, та після брутального придушення мирних протестів проти фальсифікації виборів.
«США не можуть вважати Олександра Лукашенка законно обраним лідером Білорусі», – заявила прессекретарка Державного департаменту Морган Ортагус.
Голова закордонних справ ЄС Жозеп Боррель зазначив, що вибори 9 серпня і «новий мандат, на який заявив свої права [Лукашенко], не має демократичної легітимності».
ЄС і США закликали до нових, «вільних і чесних» білоруських виборів – у Сполучених Штатах вважають, що вибори мають відбутися після «національного діалогу», а в ЄС говорять, що вони мають пройти «під наглядом» європейського органу з питань захисту прав і демократії.
Вони, як видається, надали підтримку лідерці білоруської опозиції Світлані Тихановській, яку було вигнано з країни.
Виступаючи перед представниками Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), Тихановська сказала, що «країни та партії, які укладають угоди з Лукашенком, роблять це на власний ризик». Як попередила Тихановська, не слід очікувати, що наступний демократично обраний уряд підтримуватиме угоди, «укладені проти волі білорусів незаконним режимом».
Як невизнання Лукашенка президентом з боку США та ЄС вплине на їхні відносини?
Зміна траєкторії?
Діалог між Вашингтоном та Мінськом перед суперечливими виборами минулого місяця був, мабуть, міцнішим, ніж протягом десятиліть перед тим.
Поїздка держсекретаря США Майка Помпео до Білорусі на початку лютого стала візитом найвищого представника США за останні два десятиліття. Цей візит відбувся у час погіршення стосунків між президентом Лукашенком та президентом Росії Володимиром Путіним.
Переговори зосередилися на питаннях енергетичної незалежності Білорусі та заявленому бажанні США «нормалізувати» зв'язки, «не відчужуючи» Москви.
Потім, на тлі репресій, що відбулися після виборів 9 серпня, американські чиновники закликали Лукашенка припинити насильство і шукати мирного вирішення кризи. Пізніше Державний департамент США не визнав претензії Лукашенка на посаду президента.
Історія невизнання президентів з боку США
На початку минулого століття президент Вудро Вілсон скасував визнання попередньою адміністрацією США президента Мексики Вікторіана Уерти. Ситуацію було вирішено, коли Уерта втік із батьківщини до Іспанії.
У недавній історії Сполучені Штати часто уникали участі у вирішенні питань визнання того чи іншого «конкуруючого» кандидата.
Експерти наводять приклад Гондурасу в 2008 році, коли Вашингтон дочекався оцінки Організації американських держав (ОАД), перш ніж погодитись, що президент Мануель Селайя став жертвою незаконного військового заколоту.
Через два роки в Центральній Азії Вашингтон вичікував, поки президент Киргизстану Курманбек Бакієв не втік у вигнання, ненадовго зупинившись у Росії, перш ніж оселитися в Білорусі.
Але зовсім недавній приклад – ставлення Вашингтона до Венесуели та фактичного керівника країни Ніколаса Мадуро –може бути більш повчальним.
США та понад 50 інших країн визнали лідера опозиції Хуана Гуайдо законним президентом Венесуели з початку 2019 року. Саме тоді Гуайдо, як голова демократично обраної Національної асамблеї країни, намагався сформувати перехідний уряд, який би працював доти, доки не пройдуть вибори у відповідності з міжнародними нормами після того, як Мадуро отримав сумнівну перемогу на перевиборах пів року раніше. Одночасно Вашингтон закрив своє посольство в Каракасі.
Відтоді американські чиновники посилили санкції та візові обмеження, що посилило економічний хаос у Венесуелі.
Але американська сторона зберегла гуманітарну допомогу та допомогу на розвиток на сотні мільйонів доларів, в тому числі для деяких з мільйонів венесуельців, які втекли до сусідніх країн, і для венесуельців, які перебувають у цій країні.
Вашингтон продовжує наполягати на необхідності вільних та чесних виборів у Венесуелі.
ЄС та його «східний партнер»
Представник ЄС Жозеп Боррель заявив про невизнання Лукашенка переобраним президентом, і що Брюссель «буде використовувати усі наявні інструменти», щоб змінити поведінку влади в Мінську.
Найголовнішим серед цих інструментів є «Східне партнерство». Ця спільна ініціатива, яка триває вже десять років, була створена для сприяння дипломатичній та економічній співпраці з Вірменію, Азербайджаном, Білоруссю, Грузією, Молдовою та Україною.
Але цей форум широко критикують за його неспроможність визначити пріоритетними такі ключові аспекти, як «безпека» та «спільні цінності» – такі як демократія чи права людини – та за підхід «зверху вниз», який ризикує виключити елементи поза офіційними структурами влади.
У заяві ЄС не викладено конкретних заходів, які б випливали з його невизнання результатів виборів та «інавгурації» Лукашенка.
Натомість там сказано лише, що «у світлі поточної ситуації ЄС переглядає свої відносини з Білоруссю».
«Коли ЄС заявляє, що хоче переглянути свою співпрацю, це означає, що вони шукають, де скоротити деякі програми підтримки чи ініціативи, які вони мали раніше, за погодженням з урядом», – сказав в інтерв’ю кореспонденту Радіо Свобода Джузеппе Фама, голова Міжнародної кризової групи у справах ЄС.
Відносини ЄС з державою Білорусь не зазнають великих змін, оскільки вони вже були на досить низькому рівніДжузеппе Фама
Але витрати ЄС на програми та ініціативи в Білорусі і так були незначними, навіть порівняно з іншими країнами так званого «Східного сусідства».
«Відносини ЄС із державою Білорусь не зазнають великих змін, оскільки вони вже були, чесно кажучи, на досить низькому рівні», – сказав Фама.
Він також зазначив, що делегація ЄС, що виконує роль посольства Європейського союзу, з Мінську не відкликана. Але такий підхід може прокласти шлях до досягнення прогресу в кінцевій меті – більш демократичного голосування, припустив Фама.
«Вони перестали говорити, що ці «вибори є невдалими» і почали казати про середовище, яке може сприяти вільним, чесним, демократичним та законним виборам у Білорусі, де було б повне представництво», – зауважує Фама.
В обхід Кіпру
Будь-який шлях ЄС до Білорусі повинен пролягати через саміт лідерів ЄС, який повинен відбутися в Брюсселі 1-2 жовтня.
До минулого тижня обговорення точилося навколо того, чи можуть чиновники ЄС домовитись про список білоруських осіб, до яких застосують санкції за нинішні репресії.
Як повідомляється, ця дискусія була зупинена через тиск Кіпру, який намагається пов'язати білоруське питання з більш рішучою підтримкою ЄС у суперечці Нікосії щодо енергетичних прав у східному Середземномор'ї.
На думку професора Лондонської школи економіки та політичних наук Джеймса Кер-Ліндсея, заяви ЄС та США можуть засвідчити «зміну напрямку у практиці міжнародної політики». Він припустив, що ЄС може піти шляхом «просування етичної зовнішньої політики».
«Це дуже хороший спосіб продемонструвати несхвалення адміністрації», – вважає Кер-Ліндсей. «Але тут може бути і практичне пояснення. Можливо, це буде пов'язано з рішенням Кіпру про блокування санкцій проти Лукашенка та інших. Це потім стане способом для ЄС висловити своє несхвалення, коли більше не застосовуються каральні заходи».
В обійми Росії?
Наразі білоруське протистояння було тим, що Фама називає «локалізованою кризою». Але існує побоювання, що рішучіші дії Заходу можуть загнати Лукашенка в обійми сусідньої Росії.
«До цієї кризи Лукашенко несміливо звертався до європейських країн, не стільки до Європейського союзу, скільки до окремих європейських держав, намагаючись також збалансувати присутність Росії та актуальність відносин із Росією, щоб зробити себе трохи менш залежним від Москви, – каже Фама. – Однак з цією кризою ситуація прискорилася в іншому напрямку».
Але він вважає, що в заяві ЄС чітко залишається місце для Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), яка може відіграти вирішальну роль. А Росія, яка запропонувала величезний пакет позик для підтримки режиму Лукашенка, є членом ОБСЄ.
«Існує потреба також повернутися до тієї форми діалогу, яка може дозволити прогресивний перебіг подій, що може призвести до виборів, які, сподіваємося, пройдуть під контролем ОБСЄ та її Управління з питань демократичних інститутів та прав людини, і в результаті ми побачимо співпрацю Росії, а не протистояння з нею».
