Після Революції гідності в Україні відбулися дві судові реформи, нагадує «Український тиждень». Перша – за часів президентства Петра Порошенка, друга – за Володимира Зеленського. Обидві декларували оновлення й очищення судової системи. Проте, як стверджує автор статті Станіслав Козлюк, ці реформи провалились. На підході третя й четверта спроби запустити зміни у судовій владі.
Невдалі спроби реформувати судову систему, свідчать, на думку дописувача, про одне: судді не можуть самоочиститися. А навіть якщо люди в мантіях і знають про існуючі проблеми, то мовчать про них. Толеруючи, таким чином певну кастовість і політичну залежність.
Відтак, як наголошує дописувач, для реформи необхідна допомога людей з-поза системи. Очікувано, що судова влада опирається. Окремі її представники навіть заявляють про спроби встановити «іноземний контроль» над суверенітетом країни. Ці заяви можна було б проігнорувати, якби не одне «але»: Україна взяла на себе зобов’язання провести повноцінну судову реформу перед міжнародними партнерами. Зокрема, перед МВФ. Це була одна з умов надання Україні фінансової допомоги, нагадує автор статті, що має заголовок «Коло оновлень і очищень».
Пише про судову реформу і «Дзеркало тижня». Видання зазначає, що 9 жовтня Венеційська комісія затвердила висновок щодо нового судового законопроєкту Зеленського (проєкт №3711 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності Верховного Суду та органів суддівського врядування»).
Судова влада вже почала поширювати заяви про те, що Венеційська комісія позитивно оцінила і підтримала №3711. Утім, як стверджують автори статті Галина Чижик і Степан Берко, такі заяви маніпулятивні. Комісія підтримала необхідність швидкого запуску Вищої кваліфікаційної комісії суддів, але наголосила, що проєкт №3711 треба істотно доопрацювати.
«Венеційська комісія стурбована відсутністю єдиного комплексного підходу до реформування судової системи: законопроєкти, які подаються на розгляд парламенту, є точковими і спорадичними, а кожна нова влада намагається перелаштувати судову систему під себе», – пише видання. І наголошує: хоча висновок має для України рекомендаційний характер, саме від врахування цих рекомендацій залежить, чи отримає Україна 1,2 мільярда євро від ЄС. Публікація називається «Що сказала Венеційська комісія про судову «реформу» Зеленського».
«Український тиждень» досліджував, чому українська політика перетворюється на сімейний підряд. Дописувач тижневика Роман Малко зауважує, що такий значний передвиборчий ажіотаж навколо місцевих перегонів спостерігається чи не вперше за всю новітню історію України.
Автор пише, що значно зріс відсоток родичів відомих політиків та політикинь, які прагнуть продовжити справу своїх предків, чоловіків чи дружин та, скориставшись наявним стартовим капіталом, проторувати свій шлях у місцеву владу або ж у велику політику. «Подеколи можна говорити навіть про справжній родинний підряд, родинний бізнес, який передається у спадок», – наголошує Малко.
Він перконаний, що причина такої заповзятості політиків –децентралізація. Адже місцева влада віднедавна отримала можливість розпоряджатися значно більшими ресурсами, ніж досі. Встигнути долучитися до поділу пирога тепер набагато більше охочих, бо є що ділити. Однак існують й інші причини. Про них докладніше розповідається в матеріалі «Самі свої».
Тижневик «Новое время» представляє 100 великих українців – короткі розповіді про людей, які визначали перебіг історії країни від часів Київської Русі й до сьогодення. Щоб сформувати список видатних діячів історії України, видання поцікавився думкою 100 авторитетних українців, які могли називати будь-яких співвітчизників, окрім себе.
У списку 100 великих українців представлено 103 особи: під одним номером йдуть Костянтин Острозький і його син Костянтин-Василь, разом вказані Богдан Ханенко і його дружина Варвара, а також брати Віталій і Володимир Клички.
Видання визначило, що найбільше великих українців народились у XIX столітті – 43 особи. Стільки ж у сотні й представників мистецтва – це найчисельніша категорія.
