Радіо Свобода продовжує публікувати свідчення про так зване «розкуркулення», тобто винищення селянських приватних господарств та хліборобських родів, проведене верхівкою Компартії СРСР на чолі із Йосипом Сталіним. Онуки, правнуки, а часом і діти розкуркулених надсилають до редакції розповіді про розкуркулення своїх родів у рамках проєкту – «Розкуркулення: як сталінський режим знищив українське вільне селянство», який Радіо Свобода реалізовує спільно із Національним музеєм Голодомору-геноциду. Цього разу публікуємо історію подільської родини Надольних, надіслану їхнім родичем, краєзнавцем, дослідником історії села Баглаї – Миколою Трачуком.
Родина Надольних мала господарський двір у південній частині села Баглаї (тепер Волочиський район Хмельницької області). Члени родини працювали на власній землі, займалися ткацтвом та чумакували.
Вирушаючи за сіллю та рибою на південь, голова родини Григорій Надольний (1875 року народження) та його товариші брали на продаж товари місцевого виробництва, а з подорожі привозили тканини, взуття, шапки, плахти, дьоготь і багато іншого.
Робота на землі і чумацький промисел давав родині чималі статки. Жили не бідно, було що їсти і в що вдягатися. Могли дещо й відкладати.
Це потім дозволило дружині Надольного – Ярині та їхнім дітям вижити після розкуркулення під час Голодомору, війни, і потім у голодні повоєнні роки.
До початку примусової колективізації, затіяної більшовиками, родина Надольних жила, наполегливо працюючи, зміцнюючи господарство та розвиваючи свій промисел.
Григорій Надольний у колгосп іти не хотів.
У листопаді 1932 року його заарештували разом з сином Іваном за приховування зерна. Під арештом обох били та усіляко знущалися.
Під час судового засідання з’ясувалося, що зерно зберігалося у стодолі і було лише прикрите соломою та пшеничними снопами. Тому справу закрили, а Григорія, недужого після тортур, з-під варти звільнили.
Та, коли господар повернувся додому, прийшли розкуркулювачі. Вони забрали до колгоспу усю велику рогату худобу, коней, вози, плуги, борони, зерно і все, що було в хаті – кам’яні жорна, ткацький верстат, посуд, одяг, подушки, перини.
Одному із розкуркулювачів сподобалися чоботи, у які був взутий десятирічний син Григорія – Леонтій. Грабіжник штовхнув хлопчика і почав знімати з нього взуття, але Леонтій вирвався і побіг. Розкуркулювач його наздогнав, силою здер чоботи і залишив босим на снігу в сильний мороз.
Перенести усього цього Григорій Надольний не зміг і помер від серцевого нападу.
А заарештованого разом із батьком Івана Надольного ще й звинуватили в антирадянській агітації. П'ять місяців його тримали у казематах.
5.04.1933 року трійка колегії ДПУ УРСР засудила Івана на 10 років позбавлення волі із відбуванням покарання у таборі. Реабілітували Івана Надольного аж у 1989 році (Архівна справа: П-25791, архів УСБУ,
Ярина і п'ятеро дітей
Надольну (у дівоцтві Апетик) Ярину Омелянівну, 1885 року народження, арештували та з п’ятьма дітьми – Федором, Юхимом, Сергієм, Леонтієм та Вірою – на станції Наркевичі повантажили в ешелон, що віз репресованих і розкуркулених із навколишніх сіл до Сибіру.
Але на станції у містечку Чорний Острів їх зняли з ешелону, бо уповноважений сказав, що йому потрібні робочі люди, а не жінка з малими дітьми.
Коли Ярина із дітьми дісталися свого села, то у їхній хаті вже жили чужі люди – родичі розкуркулювачів із комсомольського та партійного активу. Жінці повідомили, що вона і її діти як «родина ворога народу», не мають права жити у селі.
Ярина з дітьми подалася до лісу (в Чагарі), що біля села Юхимівці, і там вони усі разом викопали землянку. У цій землянці Ярина прожила аж до липня 1941 року. Щоб не померти з голоду, родина садила в лісі картоплю, збирала все, що могла і тим харчувалася.
В особливо холодні зими діти потайки жили в родичів у Юхимівцях та у Баглаях.
У 1934 -1938 роках, коли старші хлопці подорослішали, їм уже небезпечно було залишатися в своїй місцевості і вони «подалися у світи» – в інші області України та за її межі.
Федір Недольний переїхав аж до Архангельська, Юхим жив в Маріуполі, Сергій - в Дніпропетровську, а пізніше в Одесі. Молодші діти Леонтій та Віра жили в селі Баглаї у родичів.
До своєї хати Ярина зайшла аж через вісім років, коли комуністи покинули село під наступом гітлерівців.
Четверо синів воювали і загинули на фронті
Ярина Надольна, у якої сталінська колективізація та розкуркулення відібрали все, зробили вдовою і кинули напризволяще – у нелюдських умовах змогла зберегти дітей.
Але війна забрала у неї чотирьох синів, які воювали із нацистами у Червоній армії: Федора, Сергія, Юхима та Леонтія.
Надольний Федір Григорович перед війною жив в російському Архангельську.
У 1941 році його мобілізували і відправили на фронт. Воював Федір під Ленінградом.
27.03.1942 року сержант Надольний Ф.Г. під час бою загинув біля села Стара Малукса.
Похований у братській могилі села Нова Малукса Кіровського району Ленінградської області.
Надольного Юхима Григоровича мобілізував до лав Радянської армії Маріупольський РВК. Він звільняв Запорізьку область від німецьких військ.
Загинув Юхим Надольний під час бою 21.10.1943 року. Похований у братській могилі в селі Давидово-Іванівка в Запорізькій області.
Надольний Сергій Григорович зник безвісти на фронті.
Відомого, що його на самому початку війни мобілізував Одеський РВК. Далі він був направлений фронт.
У липні 1941 року, на початку оборони Одеси, він пропав безвісти під час бою.
Це було підтверджено в травні 1944 року.
Його ще один брат – Надольний Леонтій Григорович – 1922 року народження, був мобілізований Чорноострівським РВК 22 у березні 1944року.
Леонтія, того самого, з якого зняли чоботи на морозі, зарахували до складу військової частини п.п. 33025 «а» на посаду розвідника в 372-у окрему розвідувальну роту 276-ї стрілецької Темрюкської дивізії 1-го Українського фронту.
Загинув Леонтій у бою 23.08.1944р. (22 роки) в районі села Коростенко на Західній Лемківщині в Польщі. Похоронений товаришами на місці бою. Підтверджено смерть ЦАМО фонд 58, номер опису 18004.
Наймолодша дочка Ярини на Григорія Надольних – Віра, розповідала, що після звісток про загибель синів, їхня мати до останніх днів свого життя не знімала чорної хустки, розмовляла з покійними дітьми, мов із живими.
Після війни, з села почали організовано вивозити молодь на відбудову вугільних шахт Донбасу. Сільрада постановила відправити і Віру, незважаючи на хвору матір. Віра, як могла, уникала цього, переховувалася у родичів.
Після відправки чергового ешелону із завербованими на Донбас, вона приходила додому.
Голова сільської ради погрожував її арештом та судом. Так і жили в біді, і в постійній тривозі.
Ярина весь час тужила за загиблими синами, а Віра як могла дбала про матір.
Померла Ярина Надольна у 1952 році.
Якщо ваш рід розкуркулили – напишіть нам про це.
Ми просимо повідомити прізвище та ім'я ваших рідних, їхній вік, кількість членів родини і роки народження дітей, де вони жили (село район, область), що мали (земля, худоба, реманент, приміщення), як працювали (самі чи залучали працю найманих робітників), що виробляли, і переповісти історію їхнього «розкуркулення». Важливі і факти, і емоції, які переживали люди. Якщо ви маєте фотографії чи документи, просимо їх також нам надіслати. Деталі можуть допомогти людям знайти рідних.
Пишіть на адресу: Radiosvoboda@rferl.org
