Київ, 30 березня 2001 - Розв‘язання земельного питання у демократичній державі неможливе без вироблення відповідного законодавства. Процес цей може бути повільним і болісним, але все одно: краще трохи запізнитися, ніж почати розв‘язувати земельне питання відомими з історії ХХ століття революційними методами.
Верховна Рада України розпочала новий рік з ухвалення у першому читанні нового Земельного кодексу. Яким же є зміст цього документа? Що він дасть українським громадянам?
Квітень цього року може стати справді етапним для України. Адже у квітні Верховна Рада планує ухвалити новий Земельний кодекс. Тобто документ, який реґламентуватиме стосунки між фізичними та юридичними суб‘єктами щодо власності на землю та її використання. Кодексом передбачено, що власність на землю в Україні має три форми: приватну, комунальну, державну. За Кодексом, суб‘єктами права власності на землю є: на землі державної власності – український народ в особі уповноважених органів державної влади; на землі комунальної власності – територіальні громади сіл, селищ і міст в особі органів місцевого самоврядування; на землі приватної власності – громадяни та юридичні особи.
Справді революційним для України є фіксація Кодексом права приватної власності на землю та відсутність норми щодо так званого “колективного землеволодіння”, яке було основою колгоспного ладу (щоправда, зафіксована “спільна власність” на землю, але як різновид власності приватної). Що ж стосується іноземних громадян, то їхнє право приватної власності на землю буде обмеженим; вони можуть набути право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів, а поза ними – на такі ж землі несільськогосподарського призначення, де розташовані об‘єкти приватної власності цих іноземних громадян. Особи без громадянства права володіти землею не матимуть.
Прикметно, що і фізичні, і юридичні особи у разі ухвалення Кодексу зможуть купувати та продавати земельні ділянки згідно з українським законодавством. За органами влади, тим часом, залишиться право викупу або примусового вилучення земельних ділянок із приватної власності у певних, суворо обмежених законами, випадках.
221 стаття Земельного кодексу та перехідні положення реґламентують усі основні види діяльності на землі, встановлюють екологічні та інші обмеження на використання землі, окреслюють підстави зміни форм власності та переходу земель з однієї категорії землеволодіння до іншої.
На загал, у разі, коли Верховна Рада спроможеться у проміжку між політичними баталіями розв‘язати сакраментальну для України земельну проблему, вона вже цим здобуде собі гідне місце в історії. Навіть попри деякі очевидні вади ухваленого у першому читанні Кодексу, як-от: надмірні права державних органів щодо примусового вилучення землі “у разі суспільної потреби”, бодай і з компенсацією вартості ділянки, й унеможливлення придбання сільськогосподарських земель для іноземних громадян. Ці норми, зрозуміло, найперше сприятимуть зростанню корупції, а не захисту інтересів українських громадян. Хоча є ще час до квітня, щоб поліпшити Земельний кодекс.
Квітень цього року може стати справді етапним для України. Адже у квітні Верховна Рада планує ухвалити новий Земельний кодекс. Тобто документ, який реґламентуватиме стосунки між фізичними та юридичними суб‘єктами щодо власності на землю та її використання. Кодексом передбачено, що власність на землю в Україні має три форми: приватну, комунальну, державну. За Кодексом, суб‘єктами права власності на землю є: на землі державної власності – український народ в особі уповноважених органів державної влади; на землі комунальної власності – територіальні громади сіл, селищ і міст в особі органів місцевого самоврядування; на землі приватної власності – громадяни та юридичні особи.
Справді революційним для України є фіксація Кодексом права приватної власності на землю та відсутність норми щодо так званого “колективного землеволодіння”, яке було основою колгоспного ладу (щоправда, зафіксована “спільна власність” на землю, але як різновид власності приватної). Що ж стосується іноземних громадян, то їхнє право приватної власності на землю буде обмеженим; вони можуть набути право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у межах населених пунктів, а поза ними – на такі ж землі несільськогосподарського призначення, де розташовані об‘єкти приватної власності цих іноземних громадян. Особи без громадянства права володіти землею не матимуть.
Прикметно, що і фізичні, і юридичні особи у разі ухвалення Кодексу зможуть купувати та продавати земельні ділянки згідно з українським законодавством. За органами влади, тим часом, залишиться право викупу або примусового вилучення земельних ділянок із приватної власності у певних, суворо обмежених законами, випадках.
221 стаття Земельного кодексу та перехідні положення реґламентують усі основні види діяльності на землі, встановлюють екологічні та інші обмеження на використання землі, окреслюють підстави зміни форм власності та переходу земель з однієї категорії землеволодіння до іншої.
На загал, у разі, коли Верховна Рада спроможеться у проміжку між політичними баталіями розв‘язати сакраментальну для України земельну проблему, вона вже цим здобуде собі гідне місце в історії. Навіть попри деякі очевидні вади ухваленого у першому читанні Кодексу, як-от: надмірні права державних органів щодо примусового вилучення землі “у разі суспільної потреби”, бодай і з компенсацією вартості ділянки, й унеможливлення придбання сільськогосподарських земель для іноземних громадян. Ці норми, зрозуміло, найперше сприятимуть зростанню корупції, а не захисту інтересів українських громадян. Хоча є ще час до квітня, щоб поліпшити Земельний кодекс.
