Прага, 22 березня 2001 – Сьогодні з упевненістю можна сказати, що внаслідок тяжких повеней 90-х років на Закарпатті певна група закарпатських так званих "ділків" і їхніх високопосадових покровителів у Києві "загребли" не один мільйон доларів. І сталося це з двох причин: по-перше, далеко не завжди цільові гроші для будівництва протиповеневих систем і зміцнення русел закарпатських річок ішли за призначенням; по-друге, продаж цінних порід закарпатського лісу за кордон набрав у 90-і роки характеру вакханалії.
Досить солідну історичну документацію про повені на закарпатських ріках зібрав ужгородський доктор біологічних наук Іван Турянин. Починаючи з другої половини 18 століття, він зафіксував на основі історичних джерел понад 24 масштабні стихійні лиха, що їх спричинили карпатські річки Тиса, Тересва, Теребля, Боржава, Ріка, Латориця і Уж. Цікаво, що за 20 століття таких повеней сталося 19, за угорської влади – 2, за чехословацької – 1, і за радянських часів – 12 повеней та в час незалежної України – вже чотири.
І лише чехи досягли певних успіхів у боротьбі з цим стихійним лихом на Закарпатті. Їхня адміністрація в краї врахувала гіркий досвід часів Угорщини і повені 1902 та 1909 років, тому з 1919 по 1939 роки Прага профінансувала будівництво капітальних дамб із бетону, бутових блоків, шліфованого андезиту на понад тисячу кілометрів русел закарпатських річок. Досвід лише однієї руйнівної повені 1933 року змусив чеську адміністрацію критично переглянути програму вирубування лісів та відновлення карпатських насаджень і також будівництво регулювальних мініелектростанцій на Тисі, Тереблі і Ріці. Війна і прихід радянських військ завадили реалізації цих планів. І тоді як радянська влада спромоглася збудувати лише один із чеських мініпроектів водорегулювання – Теребле-Ріцьку ГЕС, а разом із тим розгорнула шалене вирубування лісів і розвиток лісохімії з її смертельними фенолами, то на Словаччині після війни реалізували свою частину водорегулювальної програми 30-х років і забули про повені.
За словами ужгородського доктора біологічних наук, професора Василя Комендара, за 40 післявоєнних років у Карпатах перерубано майже 20 мільйонів кубічних метрів деревини понад науково об¶рунтовану норму. Звідси й особливо руйнівні повені 1947, 1964, 1970, 1980 років.
А у 90-і роки, у часи вже незалежної України, в закарпатські ліси кинулися тисячі так званих лісокористувачів, які прагнули одного – вирубати побільше, якісніших порід і… поближче до доріг. Мукачівський журналіст Юрій Кремінь уважає, що особлива заслуга у небаченому за повоєнні часи вирубуванні, яке сталося в ці 90-і, належить тодішньому керівникові області Сергієві Устичеві. З 1992 по 1998 роки десятки ешелонів із закарпатським кругляком відправлялися за кордон. Додамо, що квадратний метр букового шпону з карпатського короля лісів – бука коштує на міжнародному ринку як мінімум 200 доларів. Усі 90-і чимало так званих лісобізнесменів тільки тим і займалися, що масово продавали за кордон не лише кругляк чи шпон, але й насіння цінних порід дерев із Карпатського заповідника, надзвичайно ціновану в медицині сировину рози аралієвої, чи, як його називають у народі, "золотого кореня", та інші ходові дари закарпатських лісів.
А тим часом, за словами закарпатського академіка Федора Гамори, "Масова суцільна вирубка лісів гірської частини Карпат призвела до того, що сьогодні молодняком і середньовіковими насадженнями вкрито 70 відсотків. Тоді як відомо, що лісова екосистема в повній мірі виконує водорегулювання лише у віці 100 і більше років".
Інший академік – Михайло Голубець уважає, що глибокі антропогенні зміни біопокрову Карпат зумовили збільшення поверхневого стоку з гір у чотири рази.
Той же Юрій Кремінь, мукачівський журналіст, стверджує, що у 1990 – 1998 роках на площах суцільних вирубок узагалі не велося лісовідновлення. Він також стверджує, що в той час, коли держава надавала мільйони й мільйони на будівництво добротних кам"яних укріплень русел рік, місцеві "хитруни" примудрилися нарощувати дамби глиною і сміттям.
Досить солідну історичну документацію про повені на закарпатських ріках зібрав ужгородський доктор біологічних наук Іван Турянин. Починаючи з другої половини 18 століття, він зафіксував на основі історичних джерел понад 24 масштабні стихійні лиха, що їх спричинили карпатські річки Тиса, Тересва, Теребля, Боржава, Ріка, Латориця і Уж. Цікаво, що за 20 століття таких повеней сталося 19, за угорської влади – 2, за чехословацької – 1, і за радянських часів – 12 повеней та в час незалежної України – вже чотири.
І лише чехи досягли певних успіхів у боротьбі з цим стихійним лихом на Закарпатті. Їхня адміністрація в краї врахувала гіркий досвід часів Угорщини і повені 1902 та 1909 років, тому з 1919 по 1939 роки Прага профінансувала будівництво капітальних дамб із бетону, бутових блоків, шліфованого андезиту на понад тисячу кілометрів русел закарпатських річок. Досвід лише однієї руйнівної повені 1933 року змусив чеську адміністрацію критично переглянути програму вирубування лісів та відновлення карпатських насаджень і також будівництво регулювальних мініелектростанцій на Тисі, Тереблі і Ріці. Війна і прихід радянських військ завадили реалізації цих планів. І тоді як радянська влада спромоглася збудувати лише один із чеських мініпроектів водорегулювання – Теребле-Ріцьку ГЕС, а разом із тим розгорнула шалене вирубування лісів і розвиток лісохімії з її смертельними фенолами, то на Словаччині після війни реалізували свою частину водорегулювальної програми 30-х років і забули про повені.
За словами ужгородського доктора біологічних наук, професора Василя Комендара, за 40 післявоєнних років у Карпатах перерубано майже 20 мільйонів кубічних метрів деревини понад науково об¶рунтовану норму. Звідси й особливо руйнівні повені 1947, 1964, 1970, 1980 років.
А у 90-і роки, у часи вже незалежної України, в закарпатські ліси кинулися тисячі так званих лісокористувачів, які прагнули одного – вирубати побільше, якісніших порід і… поближче до доріг. Мукачівський журналіст Юрій Кремінь уважає, що особлива заслуга у небаченому за повоєнні часи вирубуванні, яке сталося в ці 90-і, належить тодішньому керівникові області Сергієві Устичеві. З 1992 по 1998 роки десятки ешелонів із закарпатським кругляком відправлялися за кордон. Додамо, що квадратний метр букового шпону з карпатського короля лісів – бука коштує на міжнародному ринку як мінімум 200 доларів. Усі 90-і чимало так званих лісобізнесменів тільки тим і займалися, що масово продавали за кордон не лише кругляк чи шпон, але й насіння цінних порід дерев із Карпатського заповідника, надзвичайно ціновану в медицині сировину рози аралієвої, чи, як його називають у народі, "золотого кореня", та інші ходові дари закарпатських лісів.
А тим часом, за словами закарпатського академіка Федора Гамори, "Масова суцільна вирубка лісів гірської частини Карпат призвела до того, що сьогодні молодняком і середньовіковими насадженнями вкрито 70 відсотків. Тоді як відомо, що лісова екосистема в повній мірі виконує водорегулювання лише у віці 100 і більше років".
Інший академік – Михайло Голубець уважає, що глибокі антропогенні зміни біопокрову Карпат зумовили збільшення поверхневого стоку з гір у чотири рази.
Той же Юрій Кремінь, мукачівський журналіст, стверджує, що у 1990 – 1998 роках на площах суцільних вирубок узагалі не велося лісовідновлення. Він також стверджує, що в той час, коли держава надавала мільйони й мільйони на будівництво добротних кам"яних укріплень русел рік, місцеві "хитруни" примудрилися нарощувати дамби глиною і сміттям.
