Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 06:46

Так чий же Микола Гоголь? ( 192 роки з дня народження)


Так чий же Микола Гоголь? ( 192 роки з дня народження)

Прага, 02 квітня 2001 - Навіть у найновіших культуролоґічних дослідженнях в Україні висловлюються сумніви у тому, чи можна вважати Миколу Гоголя українським письменником? Дехто ввважає й сьогодні, що великий характерник здався на милість русифікації і викинув з голови будь-яку думку про українську справу. Але мабуть і сам день народження, 1-ше квітня, свідчить про загадковість натури нащадка козацьких гетьманів, активних учасників Хмельниччини. Бо під прикриттям його сатири глибоко схована містична українська натура.

У світовій літературній критиці існує думка про те, що лише за «Тараса Бульбу» Миколу Гоголя можна вважати полум’яним українським патріотом. А якщо додати знамениті «Вечори на хуторі біля Диканьки», які мають заворожуючу українську основу, то тоді й бачимо, що і душа, і серце Гоголя завжди залишалися з Україною. І про його таємні наміри помстится Росії за всі кривди й нищення завдані Україні можна судити на прикладі багатьох фактів з біографії Миколи Яновського.

Ще у Ніжинському ліції Микола Гоголь проходив у поліцейській справі з приводу діяльності таємних товариств. Відомо також, що його родак по матері Василь Лукашевич був і предводителем полтавського дворянства, і очолював таємне товариство мета котрого була в досягенні автономії України, а за деякими даними - навіть у відокремленні її від Росії і утворенні польсько-української федерації. Все це пов’язувалося з походом Наполеона до Росії. Але поразка великого француза призвела й до краху таємних планів українських інсурґентів. Кажуть що однією з можливих причин смерті Василя Яновського, батька Миколи Васильовича, був страх перед царським обвинуваченням за участь у таємному товаристві Василя Лукашевича. Відомо, що останній не один рік перебував у петропавловській фортеці і під домашнім арештом. Душевний недуг його сина, Платона, котрий навчався з Миколою у ніжинському аристократичному ліцеї, також пов’язаний з тяжкою долею батька. Коли знаєш про це детальніше, тоді не такими дивними видаються слова Гоголя зі «Страшної помсти»: «немає більшого горя для людини, коли вона не може помститися за всі образи і знущання».

Недарма Микола Васильович відразу ж після закінчення ліцею висловлював побоювання щодо своєї подальшої кар’єри. Перші кроки його в Петербурзі були обержними, можливо навіть його наївний поетичний і романтичний твір у німецькому стилі був своєрідним «пилом в очі» прискіпливій цензурі, бо під час своєї спроби стати на акторську стежку він читав високому російському сановникові знову ж таки прихований бунтарський твір, уривок з древньогрецької трагедії Софокла «Цар Едіп», де одними з лейтмотивів є помста ворогам за кривди завдані рідному народові. Ні фундаментального твору, ні, навіть статейки про українську історію не можна було у той час пропхати через рогатки підозріливою російської цензури. Було з чого зійти з розуму але Микола Гоголь знайшов у собі мужність не лише протистояти натискові хвороби але й мститися ворогові пером вбивчої сатири.

Країна без майбутнього, країна мертвих душ – ось якою зообразив Гоголь Росію, імперію що нищила, гнобила його народ. Навіть Пушкін злякався «Мертвих душ», назвавши їх страшною картиною російського майбутнього, картиною безпереспективності…Тому й не дивно, що російський Васілій Розанов кричав на всіх перехрестях: «Ґоґоль нє наш», а Микола Куліш, один із знищених московським режимом,українських геніїв, волав навпаки: Гоголь наш! Якось добре сказав Євген Сверстюк, що якби Микола Васильович жив у середині ХХ століття, він обов’язково був би ув’язнений КГБ, як український буржуазний націоналіст.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG