Прага, 2 квітня 2001 - «Три дні свободи», що їх, словами німецького щоденника Зюддойче Цайтун∂, устигла прожити Юлія Тимошенко до свого повторного п’ятничного арешту, — це наразі остання вістка з України, що її можна знайти в понеділок на шпальтах преси. Слова Президента Леоніда Кучми про «незалежний суд», може, й приємні для західного вуха — але в Україні незалежної юстиції так само мало, як і в сусідніх Росії й Білорусі, а політичний контроль за апаратом правосуддя простягається аж до низових судів, і тепер демократизація України, що лише сором’язливо започатковувалася, може знову відійти в минуле, пише німецька газета в редакційній статті, — і з такими чи схожими думками переважно погоджуються й інші коментатори.
За калейдоскопом останніх політичних подій в Україні жодна друкована преса не вженеться.
У суботу американський щоденник Лос Анджелес Таймз писав про перше минулотижневе звільнення Юлії Тимошенко з-під варти як про ознаки компромісу в Києві й те, що Президент Кучма, здається, намагається вдовольнити критиків — а Юлія Тимошенко на той час уже знову опиняється під вартою.
Наприкінці минулого тижня і в понеділок у пресі статті про її повторний арешт (який свідчить, що Україні ще далеко до правової держави, вважає коментатор польського щоденника Жечпосполіта, чи означає початок нового етапу політичної кризи, на думку російської газети Врем’я новостєй, або ж що цим повторним арештом Леонід Кучма зробив усе для майбутнього президентства своєї неоднозначної суперниці — так пише інший російський щоденник Сєводня) — а Юлії Тимошенко знову дають волю.
Додамо, що на неоднозначність позиції Юлії Тимошенко звертає увагу й Зюддойче Цайтун∂ — своє багатство на чолі енергетичного концерну, пише газета, вона здобула очевидно й методами, що перебувають поза межами законності, тож сумнівно, що за її видовищним арештом можна бачити самі лише політичні шахи: існують достатні підозри, які пояснюють, чому Юлія Тимошенко таки мусить відповісти перед судом, зауважує Зюддойче Цайтун∂.
А американський щоденник Вашин∂тон Пост, ніби передбачивши швидку зміну подій, аналізує загальне становище в Україні — державі на стратегічному роздоріжжі, де непопулярного й неприємного керівника взяла в облогу опозиція. Він прагне американської підтримки і в обмін обіцяє підтримати стратегічні інтереси США в ре∂іоні; а якщо ж його відкинуть, він погрожує звернутися до Москви, пише автор статті про Президента Леоніда Кучму. І «реалісти» з американського зовнішньополітичного істеблишменту й хотіли б підтримати його, — але це не так легко: існують-бо врешті добрячі свідчення, що пов’язують його не тільки з широкомасштабною корупцією й шахраюванням із виборами, але й із убивством.
Для Сполучених Штатів це щось на кшталт дилеми часів Холодної війни з тодішнім «третім світом»; але цього разу все відбувається в Європі, в Україні — в середині ре∂іону, де тихенько розігрується трохи зменшена версія змагання за вплив між Вашин∂тоном і Москвою, пише Вашин∂тон Пост.
Здавалось би, вибір для США має бути простий — але приклад України свідчить, що все виявляється не так, веде далі автор статті, нагадуючи про становище в Україні й звинувачення на адресу Леоніда Кучми.
Якщо ж Америка зробить не той вибір, не вагаються наголосити українські урядовці, то альтернатива вже готова: Президент Росії Владімір Путін приїздив до України минулого місяця й буквально взяв Кучму в обійми, перш ніж запропонувати йому низку угод для зміцнення економічних і військових зв’язків між Україною й Росією. «Велика проблема в тому, – цитує газета колишнього посланця адміністрації Клинтона до ре∂іону Стівена Сестановича, – що маємо президента, якого звинувачують в убивстві, а росіяни готові, відвернувши носа, запропонувати йому дружбу».
Мета Путіна — не відновити Радянський Союз, а знову втягнути такі країни, як Україна, Молдова, Грузія, Білорусь та Азербайджан, до російської сфери впливу, зони, де телефонний дзвінок із Москви може коштувати праці міністрові закордонних справ (як то було тоді, коли на вимогу Москви було звільнено найвидатнішого прозахідного політика в Україні Бориса Тарасюка) або ж, як минулого місяця, скасувати ре∂іональну зустріч на найвищому рівні, пише Вашин∂тон Пост, маючи на увазі таємничо перенесений саміт ГУУАМ.
Чи ж адміністрацію Джорджа Буша це турбує? Так, — відповідає автор статті, — як свідчить, скажімо, цьоготижнева зустріч у США Президентів Азербайджану й Вірменії, яку влаштував Державний Секретар Колин Пауел, відійшовши навіть від близькосхідних мирних переговорів.
Україна ж буде тяжчим випробуванням: там, на відміну від Азербайджану, немає нафти — але є геополітична вага, і шанси, що демократія стріюмфує над апаратниками й олігархами, незмірно вищі.
За словами одного з чільних урядовців Держдепартаменту, що його цитовано в статті, Пауел хоче «знайти спосіб вирішити справу так, щоби це зміцнило українську демократію». Нібито правильно — але що це означає: підтримувати Кучму чи опозицію до нього? Чіткої відповіді на це, констатує оглядач щоденника Вашин∂тон Пост, наразі немає.
За калейдоскопом останніх політичних подій в Україні жодна друкована преса не вженеться.
У суботу американський щоденник Лос Анджелес Таймз писав про перше минулотижневе звільнення Юлії Тимошенко з-під варти як про ознаки компромісу в Києві й те, що Президент Кучма, здається, намагається вдовольнити критиків — а Юлія Тимошенко на той час уже знову опиняється під вартою.
Наприкінці минулого тижня і в понеділок у пресі статті про її повторний арешт (який свідчить, що Україні ще далеко до правової держави, вважає коментатор польського щоденника Жечпосполіта, чи означає початок нового етапу політичної кризи, на думку російської газети Врем’я новостєй, або ж що цим повторним арештом Леонід Кучма зробив усе для майбутнього президентства своєї неоднозначної суперниці — так пише інший російський щоденник Сєводня) — а Юлії Тимошенко знову дають волю.
Додамо, що на неоднозначність позиції Юлії Тимошенко звертає увагу й Зюддойче Цайтун∂ — своє багатство на чолі енергетичного концерну, пише газета, вона здобула очевидно й методами, що перебувають поза межами законності, тож сумнівно, що за її видовищним арештом можна бачити самі лише політичні шахи: існують достатні підозри, які пояснюють, чому Юлія Тимошенко таки мусить відповісти перед судом, зауважує Зюддойче Цайтун∂.
А американський щоденник Вашин∂тон Пост, ніби передбачивши швидку зміну подій, аналізує загальне становище в Україні — державі на стратегічному роздоріжжі, де непопулярного й неприємного керівника взяла в облогу опозиція. Він прагне американської підтримки і в обмін обіцяє підтримати стратегічні інтереси США в ре∂іоні; а якщо ж його відкинуть, він погрожує звернутися до Москви, пише автор статті про Президента Леоніда Кучму. І «реалісти» з американського зовнішньополітичного істеблишменту й хотіли б підтримати його, — але це не так легко: існують-бо врешті добрячі свідчення, що пов’язують його не тільки з широкомасштабною корупцією й шахраюванням із виборами, але й із убивством.
Для Сполучених Штатів це щось на кшталт дилеми часів Холодної війни з тодішнім «третім світом»; але цього разу все відбувається в Європі, в Україні — в середині ре∂іону, де тихенько розігрується трохи зменшена версія змагання за вплив між Вашин∂тоном і Москвою, пише Вашин∂тон Пост.
Здавалось би, вибір для США має бути простий — але приклад України свідчить, що все виявляється не так, веде далі автор статті, нагадуючи про становище в Україні й звинувачення на адресу Леоніда Кучми.
Якщо ж Америка зробить не той вибір, не вагаються наголосити українські урядовці, то альтернатива вже готова: Президент Росії Владімір Путін приїздив до України минулого місяця й буквально взяв Кучму в обійми, перш ніж запропонувати йому низку угод для зміцнення економічних і військових зв’язків між Україною й Росією. «Велика проблема в тому, – цитує газета колишнього посланця адміністрації Клинтона до ре∂іону Стівена Сестановича, – що маємо президента, якого звинувачують в убивстві, а росіяни готові, відвернувши носа, запропонувати йому дружбу».
Мета Путіна — не відновити Радянський Союз, а знову втягнути такі країни, як Україна, Молдова, Грузія, Білорусь та Азербайджан, до російської сфери впливу, зони, де телефонний дзвінок із Москви може коштувати праці міністрові закордонних справ (як то було тоді, коли на вимогу Москви було звільнено найвидатнішого прозахідного політика в Україні Бориса Тарасюка) або ж, як минулого місяця, скасувати ре∂іональну зустріч на найвищому рівні, пише Вашин∂тон Пост, маючи на увазі таємничо перенесений саміт ГУУАМ.
Чи ж адміністрацію Джорджа Буша це турбує? Так, — відповідає автор статті, — як свідчить, скажімо, цьоготижнева зустріч у США Президентів Азербайджану й Вірменії, яку влаштував Державний Секретар Колин Пауел, відійшовши навіть від близькосхідних мирних переговорів.
Україна ж буде тяжчим випробуванням: там, на відміну від Азербайджану, немає нафти — але є геополітична вага, і шанси, що демократія стріюмфує над апаратниками й олігархами, незмірно вищі.
За словами одного з чільних урядовців Держдепартаменту, що його цитовано в статті, Пауел хоче «знайти спосіб вирішити справу так, щоби це зміцнило українську демократію». Нібито правильно — але що це означає: підтримувати Кучму чи опозицію до нього? Чіткої відповіді на це, констатує оглядач щоденника Вашин∂тон Пост, наразі немає.
