Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 04:50

Комплекс «совка»


Комплекс «совка»

Київ, 4 квітня 2001 - Єдиною з обіцянок, виконаною комуністами за сімдесят років, було створення нового типу людини – «людини радянської». Поміркуємо над совєцькими методами такого «штучного добору» та світоглядними підвалинами «комплексу совка».

Радянська людина була витворена з тієї частини суспільства, яку комуністи визначили придатною для переробки, знищивши решту людей. «Совок» справді став омріяною марксистами новою породою людей, виведеною в результаті багатолітньої соціальної селекції за допомогою державного терору та пропаґанди. Відтак його найзагальнішою характеристикою є одновимірність, а основною властивістю – сутнісна неповнота.

Світосприйняття радянської людини налаштоване на прості, усталені, звичні форми життя. Вона не розрізняє відмін конкретного, глуха до гомону одиничного і ворожа до особливостей індивідуального. Звідси обожнювання «совком» держави як втілення загального, цитаделі стабільності та джерела сенсу людського існування. Звідси його схиляння перед керівником установи чи держави, який, мовляв, просто за посадою уособлює правду та мораль.

Радянська людина вбачає у владі цілковито незалежне, самодостатнє, стихійне явище. Перетворюючи державу на об’єкт поклоніння, наповнюючи її сакральним змістом, «совок» жертвує їй власну свободу, взамін вимагаючи мінімального добробуту і звільнення від особистої відповідальності.

Засадничий потяг радянської людини до одноманітності, сформований систематичним винищенням найкращих, спричинив її упередженість проти особистості як такої. Слова пролетарського поета «Одиниця – дурниця, одиниця – нуль» точно відбивають совкове розуміння сфери приватного як принципової загрози державній безпеці. А містифікація народу в якості носія істини перетворює особу на заручника комплексів і фобій колективного підсвідомого.

Свідомість «совка» позбавлена національного виміру, тож він і досі ототожнює себе з віртуальною спільнотою під назвою «радянський народ». Людині імперії, «совку» притаманна ментальність кочівника, позбавленого коріння і досвіду осілості на своїй землі. Його зворушлива переконаність у тому, що всесвітня історія розпочалася Леніним чи бодай Петром І, позбавляє його культурної ідентичності і витворює з нього внутрішнього еміґранта у власній країні. А здогадки «совка» про неповноту свого мікрокосму зумовлюють його ксенофобію, нетерпимість щодо Іншого, який власною інакшістю становить загрозу самовпевненості радянської людини.

«Совкова» свідомість постійно перебуває фатально розколотою. Це затятий інтернаціоналіст, щиро переконаний у вищості російської мови над усіма іншими. Він зненаважає «гнилий Захід» і мріє про західний рівень споживання, скаржиться на свою злиденність і очікує державної підтримки, вимагає тотальної рівності і заздристь добробуту сусіди.

Лінійність світобачення «совка», його безпам’ятство та довірливість до влади природно спокушають політиків до маніпуляцій його свідомістю. А совкова пасивність та некритичність сприйняття, його схильність щомиті повертати обличчя у напрямку до «столиці трудящих усього світу» роблять його беззахисним перед напівкримінальною субкультурою, занесеною вітром з північного сходу.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG