Київ, 5 квітня 2001 – В Україні свободу слова як невід‘ємне людське право зафіксувала ще Конституція УНР від 30 квітня 1918 року. Проте й досі доводиться – у зв‘язку з новими й новими проблемами – порушувати питання щодо свободи слова. Досі, на думку багатьох інтелектуалів, свобода слова в Україні загрожена.
Про свободу слова говорилося стільки, у тому числі й лідерами демократичного світу і борцями з тоталітаризмом ХХ століття, що вже, мабуть, неможливо сказати щось принципово нове. Але все ж таки, видається, один аспект свободи слова у сучасній ситуації потребує особливої уваги. Йдеться про засіб реалізації цієї свободи – мас-медіа, електронні й друковані.
У демократичному суспільстві мас-медіа, хоча й перетворилися на вельми дорогу й складну технологічно царину соціального життя, власне, на галузь індустрії, все ж вони залежать від споживача ( виборця і вільного громадянина)
Саме він визначає, які мас-медіа найкраще реалізують принцип свободи слова. Необ‘єктивні, тенденційні, відверто заанґажовані мас-медіа потрібні тільки вузьким колам членів тієї чи іншої радикальної партії; для всього ж суспільства потрібна об‘єктивна інформація і фаховий її аналіз, щоб на основі цього орієнтуватися у світі.
Спільнота, яка не підтримує принцип свободи слова, врешті-решт стає неконкурентноздатною і поступається своїми позиціями чи то всередині певної країни, чи то на світовій арені. Власники мас-медіа, попри свої уподобання й інтереси, постійно мусять зважати на ці обставини і на бажання (та гроші) споживача.
У сучасному світі собі дорожче ставити бар‘єри на шляху інформації і вільного висловлювання у мас-медіа приватних думок. Мовляв, спілкуйтеся на кухні – і досить з вас. Звісно, досі є спроби упроваджувати обмеження щодо користування Інтернетом і глушити закордонні радіостанції, але чи можна на заміну “залізній завісі” вибудувати “електронну”? Тільки “висмикнувши” геть країну з поля цивілізації. З відповідними наслідками.
Про свободу слова говорилося стільки, у тому числі й лідерами демократичного світу і борцями з тоталітаризмом ХХ століття, що вже, мабуть, неможливо сказати щось принципово нове. Але все ж таки, видається, один аспект свободи слова у сучасній ситуації потребує особливої уваги. Йдеться про засіб реалізації цієї свободи – мас-медіа, електронні й друковані.
У демократичному суспільстві мас-медіа, хоча й перетворилися на вельми дорогу й складну технологічно царину соціального життя, власне, на галузь індустрії, все ж вони залежать від споживача ( виборця і вільного громадянина)
Саме він визначає, які мас-медіа найкраще реалізують принцип свободи слова. Необ‘єктивні, тенденційні, відверто заанґажовані мас-медіа потрібні тільки вузьким колам членів тієї чи іншої радикальної партії; для всього ж суспільства потрібна об‘єктивна інформація і фаховий її аналіз, щоб на основі цього орієнтуватися у світі.
Спільнота, яка не підтримує принцип свободи слова, врешті-решт стає неконкурентноздатною і поступається своїми позиціями чи то всередині певної країни, чи то на світовій арені. Власники мас-медіа, попри свої уподобання й інтереси, постійно мусять зважати на ці обставини і на бажання (та гроші) споживача.
У сучасному світі собі дорожче ставити бар‘єри на шляху інформації і вільного висловлювання у мас-медіа приватних думок. Мовляв, спілкуйтеся на кухні – і досить з вас. Звісно, досі є спроби упроваджувати обмеження щодо користування Інтернетом і глушити закордонні радіостанції, але чи можна на заміну “залізній завісі” вибудувати “електронну”? Тільки “висмикнувши” геть країну з поля цивілізації. З відповідними наслідками.
