Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 00:41

До Великодня 2001 року


До Великодня 2001 року

Київ, 11 квітня 2001 - Великдень – це завжди спалах, щороку – блискавка, яка розриває напружене очікування Страсного Тижня, сліпуча радість, первісний захват… Білі ризи, перша зелень на вітах, дзвони, крашанки – земля знов обернулася навколо Хреста; дивні люди, які носять на грудях знаряддя вбивства свого Бога, поздоровляють один одного: Він живий, Він визволив нас від небуття. Не караючий суворий Вседержитель, а змучений Син Людський з хреста несе крізь вічність століття надію на спасіння і день Його тріумфу зветься в Україні Великим Днем.

Те, що християнство не вдалося знищити прокураторам, Спілці войовничих безбожників, імператору Діоклетіану і комуністу Ярославському не дуже дивує. Але як воно встояло перед натовпами ченців, що розпродували, наче крам, рештки чесного Хреста і різали на стрічки Його сандалі? Як не розчинилася Христова наука в телебалаганах з жахливо примітивними і визивно, войовничо неосвіченими проповідниками-комівояжерами? З християнства повсюдно і повсякчасно прагнуть витягнути душу, залишити в ньому прощення без покаяння, насолоду без зусиль, Воскресіння без Хреста.

Але сила християнства – в його цілісності. В ньому нероздільні небо і земля, космос і суспільство, людина і Бог. Зануреність у красу літургійної хвилі невідокремна від дії – Христос бо не лишається в іконографії і храмових склепіннях; він – “вогонь жерущий”, якому всього світу замало. Христянство просякає собою все суще; воно зводить благодать на землю і підносить земне до небесного.

Цьогорічне співпадіння святкування Празника Празників і Торжества Торжеств за юліанським і григоріанським календарями – це, на жаль, всього лише співпадіння, яке лише відтіняє масштаб скандалу розділення поміж християнами. Але воно нагадує нам про ту саму цілісність християнства: земна дієвість і соціальний динамізм західного християнства та містичність і споглядальність християнства східного зійшлися в центрі буття, де суще віднаходить себе у Воскресінні після Голгофських страждань.

Хтось з філософів зауважив, що невіруюча людина відчуває глибоку заздрість до людини віруючої – занадто глибоку, щоби бути здатним усвідомити її. Ця заздрість стає зовсім нестерпною, коли виявляється, що вірять не від схильності до упокорення, не від остраху і не з егоїзму – а відчуваючи відповідальність. Відповідальність за буття, якому ти є співтворцем і яке не маєш права відштовхнути заради вічності навіть.

За великим рахунком ми могли – повинні були б - щодня згадувати, що Христос Воскрес. Адже, якщо Він воскрес, то дати, календарі й стилі – це зовсім несуттєво, навіть заважає. Але ми покликані згадувати не лише Воскресіння, але й Розп’яття, Великодню радість, але й скорботу Великої П’ятниці.

І сьогодні ми відчуваємо дріж тієї ночі, чуємо карбовану латину сторожі, бачимо розпач Його матері.

Але планету вже зрушило з дотеперішнього шляху, вона простує у вічність через єрусалимський меридіан.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG