Київ, 20 квітня 2001 - За свідченням сучасників, Микола Зеров прагнув досконалості у всьому: у роботі над віршем чи заварюванні чаю. Він спромігся майже два роки поспіль видавати бібліографічний журнал «Книгар» у прифронтовому Києві. Поет-неокласик і вчений-енциклопедист, Зеров писав сонети і викладав класичну філологію та українську літературу в добу, названу ним «навісною порою тридцяти тиранів».
Більшовики закидали Зерову захоплення Заходом та відрив від сучасності, український буржуазний націоналізм та відчуження від радянської дійсності, прихильність до чистого мистецтва і ворожість до мистецтва пролетарського. Професор Зеров пройшов через розгляд своєї персональної справи у Київському університеті та кампанію критики у комуністичній пресі, а навесні 30-го року був притягнутий до процесу «Спілки Визволення України» як свідок.
Нарешті, 1 вересня 34-го року Зеров був звільнений з роботи в університеті, а незабаром йому були заборонені будь-яка наукова праця та громадська діяльність. Намагаючись уникнути репресій, він виїхав до Москви, але невдовзі був там заарештований і перевезений назад до Києва. 7 лютого 36-го року Зеров був засуджений до десяти років ув’язнення за участь у націоналістичній терористичній організації.
Він відбував покарання у Соловецькому концтаборі і навіть переклав там «Енеїду» Вергілія та «Пісню про Гайавату» Лонгфелло. 9 жовтня 37-го року «Особлива трійка» Управління НКВД засудила його до страти як такого, що зберігав контрреволюційні переконання та терористичні наміри. Микола Зеров був розстріляний у групі з 265 українських інтелектуалів 3 листопада 37-го року в урочищі Сандормох біля Медвежьєгорська у Карелії.
За 47 років свого життя Зеров створив близько сімдесяти сонетів, а його переклади з англійської, давньогрецької, латини, польської, російської та французької мов стали класичними задовго до його загибелі. Отож, поезія Зерова вічно сприйматиметься як спроба людської відповіді на власне запитання:
«Де плід твоїх трудів і творчості твоєї? Чи ж добре ти робив над власною ріллею? Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?»
Більшовики закидали Зерову захоплення Заходом та відрив від сучасності, український буржуазний націоналізм та відчуження від радянської дійсності, прихильність до чистого мистецтва і ворожість до мистецтва пролетарського. Професор Зеров пройшов через розгляд своєї персональної справи у Київському університеті та кампанію критики у комуністичній пресі, а навесні 30-го року був притягнутий до процесу «Спілки Визволення України» як свідок.
Нарешті, 1 вересня 34-го року Зеров був звільнений з роботи в університеті, а незабаром йому були заборонені будь-яка наукова праця та громадська діяльність. Намагаючись уникнути репресій, він виїхав до Москви, але невдовзі був там заарештований і перевезений назад до Києва. 7 лютого 36-го року Зеров був засуджений до десяти років ув’язнення за участь у націоналістичній терористичній організації.
Він відбував покарання у Соловецькому концтаборі і навіть переклав там «Енеїду» Вергілія та «Пісню про Гайавату» Лонгфелло. 9 жовтня 37-го року «Особлива трійка» Управління НКВД засудила його до страти як такого, що зберігав контрреволюційні переконання та терористичні наміри. Микола Зеров був розстріляний у групі з 265 українських інтелектуалів 3 листопада 37-го року в урочищі Сандормох біля Медвежьєгорська у Карелії.
За 47 років свого життя Зеров створив близько сімдесяти сонетів, а його переклади з англійської, давньогрецької, латини, польської, російської та французької мов стали класичними задовго до його загибелі. Отож, поезія Зерова вічно сприйматиметься як спроба людської відповіді на власне запитання:
«Де плід твоїх трудів і творчості твоєї? Чи ж добре ти робив над власною ріллею? Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?»
