Єрусалим, 20 квітня 2001 - Кілька ізраїльських посередницьких фірм підшукують для ізраїльських чоловіків дружин з України. Явище це стало таким поширеним, що ізраїльська режисерка Ніллі Таль створила документальний фільм на цю тему. Цей фільм зроблено без сценарію, без художнього задуму, за відомим принципом: «що бачу, те показую». Мабуть, тільки монтаж зроблено на професійному рівні, а проте фільм представлено на Міжнародний фестиваль документального кіно у Тель-Авіві. У фільмі стільки мУки людської, що саме відсутність професіоналізму рятує глядача. Нещасні чоловіки, як правило, вже немолоді, що пережили свої сімейні трагедії, їдуть за нареченими до зубожілої України – до чужого нещастя. Це весь сюжет цієї стрічки. Кожен наречений знайде собі пару. І немолоді потерті дядьки поряд з гарними молодицями не справляють враження щасливого подружжя…
Мейєра було поранено в Лівані. Він справно – у кадрі – прасує свою сорочку та складає її. Він одинокий. Він ще живе війною 82-го року. Вночі бачить кров та трупи. Він кричить, прокидаючись від жаху. Наташа – наречена Мейєра. Вона розповідає, що батько по п’янці зарізав мати. Саму Наташу – вагітну – покинув хлопець. Народила дівчинку, живе із старенькою бабусею, що отримує пенсію у 40 гривень. Батон хліба коштує 4 гривні. Наташа не може знайти працю. Два нещастя повинні зустрітися. Але Наташа має велику перевагу – молодість та здоров’я. Вже в Ізраїлі вони розлучаються. Мейєр знову вночі бачить кошмари…
На обговоренні фільму в Тель-Авіві місцевий загал цікавили не тутешні нещасливі чоловіки, а українські дівчата. Ізраїльську посередницьку фірму обвинувачували у торгівлі живим товаром. Автори фільму відповідали, що усякий шлюб – це угода. Інколи вона укладається чесно, справедливо, інколи розумно, успішно, інколи – ні. Героїв фільму запитували про життя в Ізраїлі. Воно по-різному складається. Два шлюби з чотирьох, здається, тримаються міцно. Один шлюб розпався зразу ж.
Режисерка має намір знімати продовження фільму. Один з ще не знятих кадрів другої серії можна було побачити після прем’єри. Наташа, колишня дружина Мейєра, залишала залу кінотеатру з молодим симпатичним хлопцем. Напевно, йому не сняться в ночах кошмари ліванської війни.
Мейєра було поранено в Лівані. Він справно – у кадрі – прасує свою сорочку та складає її. Він одинокий. Він ще живе війною 82-го року. Вночі бачить кров та трупи. Він кричить, прокидаючись від жаху. Наташа – наречена Мейєра. Вона розповідає, що батько по п’янці зарізав мати. Саму Наташу – вагітну – покинув хлопець. Народила дівчинку, живе із старенькою бабусею, що отримує пенсію у 40 гривень. Батон хліба коштує 4 гривні. Наташа не може знайти працю. Два нещастя повинні зустрітися. Але Наташа має велику перевагу – молодість та здоров’я. Вже в Ізраїлі вони розлучаються. Мейєр знову вночі бачить кошмари…
На обговоренні фільму в Тель-Авіві місцевий загал цікавили не тутешні нещасливі чоловіки, а українські дівчата. Ізраїльську посередницьку фірму обвинувачували у торгівлі живим товаром. Автори фільму відповідали, що усякий шлюб – це угода. Інколи вона укладається чесно, справедливо, інколи розумно, успішно, інколи – ні. Героїв фільму запитували про життя в Ізраїлі. Воно по-різному складається. Два шлюби з чотирьох, здається, тримаються міцно. Один шлюб розпався зразу ж.
Режисерка має намір знімати продовження фільму. Один з ще не знятих кадрів другої серії можна було побачити після прем’єри. Наташа, колишня дружина Мейєра, залишала залу кінотеатру з молодим симпатичним хлопцем. Напевно, йому не сняться в ночах кошмари ліванської війни.
