Москва, 23 квітня 2001 ― З часом стає очевидним, що «Єдність» створювалося випадково. Члени цієї фракції були представниками зовсім різних політичних рухів, течій і об’єднало їх лише бажання працювати у політичній організації зоорієнтованій на тодішнього прем’єр-міністра, а потім і президента Російської Федерації Володимира Путіна.
Боротьба амбіцій продовжувалася і після того, як «Єдність» несподівано здобула непоганий результат на парламентських виборах і стала другою за чисельністю, однак, першою за впливовістю фракцією у Державній думі Російської федерації.
Чому ж депутати Баранніков, Коптєв, Дворніков і Семенов, члени політичної партії «Покоління свободи» вирішили залишити парламентську фракцію? А тому, що потрапили до неї, швидше за все, за збігом обставин.
«Покоління свободи» було молодіжною організацією партії «Наш дім Росія», яку свого часу очолював колишній прем’єр-міністр Віктор Чорномирдін. Але створювалася вона, звичайно, як партія молодих коньюктурників без будь-яких ідеологічних орієнтирів і розуміння, як варто діяти на політичній арені. А після того, як стало очевидним, що НДР втрачає свій політичний вплив «Покоління свободи» приєдналося до «Єдності» і разом з ним активісти цієї дивної партії увійшли до Державної думи Російської Федерації. Там вони відразу стали відомі своєю неадекватною поведінкою, відмовою виконувати содідарні рішення ухвалені більшістю депутатів фракцій, а також бажанням звернути на себе увагу, іноді такими прийомами, які дозволяли згадувати про «кращі» роки лідера, так званої Ліберально-демократичної партії Росії Володимира Жиріновського . Тобто, в «Єдності» відразу ж зрозуміли, що мають справу із політичними авантюристами, а представники партії «Покоління свободи» відразу зрозуміли, що довго їм у пропрезиденській фракції не втриматися. Дивно вони виглядають на тлі солідних номенклатурників, які очолюють цю організацію і її парламентське представництво.
Так що розлучення відбулося, можна сказати, за власним бажанням. «Покоління свободи» тепер обіцяє створити власну організацію, яка буде самостійно балотуватися на парламентських виборах. І можна вже зараз прогнозувати, що програє, якщо не об’єднається, скажімо, із тими ж «жириновцями».
А для розвитку російського політичного життя, для розвитку демократичних установ – це новий урок: до будь-яких інституцій, навіть тих, які створюються Кремлем із бажанням встановити свій контроль над парламентом можуть приєднатися люди із будь-якою репутацією, із будь-якою біографією чи, навіть, без будь-якої репутації і без будь-якої біографії. Якоїсь реальної кадрової політики на російській політичній сцені не існує. Ось чому ця політика, як і діяльність парламенту, як і діяльність урядових інституцій нерідко складається із випадковостей, які ухвалюються випадковими людьми.
Боротьба амбіцій продовжувалася і після того, як «Єдність» несподівано здобула непоганий результат на парламентських виборах і стала другою за чисельністю, однак, першою за впливовістю фракцією у Державній думі Російської федерації.
Чому ж депутати Баранніков, Коптєв, Дворніков і Семенов, члени політичної партії «Покоління свободи» вирішили залишити парламентську фракцію? А тому, що потрапили до неї, швидше за все, за збігом обставин.
«Покоління свободи» було молодіжною організацією партії «Наш дім Росія», яку свого часу очолював колишній прем’єр-міністр Віктор Чорномирдін. Але створювалася вона, звичайно, як партія молодих коньюктурників без будь-яких ідеологічних орієнтирів і розуміння, як варто діяти на політичній арені. А після того, як стало очевидним, що НДР втрачає свій політичний вплив «Покоління свободи» приєдналося до «Єдності» і разом з ним активісти цієї дивної партії увійшли до Державної думи Російської Федерації. Там вони відразу стали відомі своєю неадекватною поведінкою, відмовою виконувати содідарні рішення ухвалені більшістю депутатів фракцій, а також бажанням звернути на себе увагу, іноді такими прийомами, які дозволяли згадувати про «кращі» роки лідера, так званої Ліберально-демократичної партії Росії Володимира Жиріновського . Тобто, в «Єдності» відразу ж зрозуміли, що мають справу із політичними авантюристами, а представники партії «Покоління свободи» відразу зрозуміли, що довго їм у пропрезиденській фракції не втриматися. Дивно вони виглядають на тлі солідних номенклатурників, які очолюють цю організацію і її парламентське представництво.
Так що розлучення відбулося, можна сказати, за власним бажанням. «Покоління свободи» тепер обіцяє створити власну організацію, яка буде самостійно балотуватися на парламентських виборах. І можна вже зараз прогнозувати, що програє, якщо не об’єднається, скажімо, із тими ж «жириновцями».
А для розвитку російського політичного життя, для розвитку демократичних установ – це новий урок: до будь-яких інституцій, навіть тих, які створюються Кремлем із бажанням встановити свій контроль над парламентом можуть приєднатися люди із будь-якою репутацією, із будь-якою біографією чи, навіть, без будь-якої репутації і без будь-якої біографії. Якоїсь реальної кадрової політики на російській політичній сцені не існує. Ось чому ця політика, як і діяльність парламенту, як і діяльність урядових інституцій нерідко складається із випадковостей, які ухвалюються випадковими людьми.
