Доступність посилання

ТОП новини

25 квітня Італія святкує закінчення Другої Світової війни


25 квітня Італія святкує закінчення Другої Світової війни

Рим, 24 квітня 2001 ― 25 квітня – День визволення досі відзначався в Італії не лише офіційними торжествами, але і різкою полемикою між ветеранами «Спротиву» і ревізіоністами недавньої історії, тими, що ставили на одну дошку і партизанів і захисників фашизму. Мовляв, і ті і інші воювали за те у що вірили, звірства творили з обох сторін, тож національне примирення неможливо без вшанування усіх могил. Так над могилами починалося зведення старих рахунків з усе меншою надією їх звести.

Час, якщо не примирив, то остудив непримиримі пристрасті, принаймні, зі сторони переможців. Якщо провакативні неофашистські маніфестації 25 квітня довелося заборонити у великих містах, у зв’язку з їхньою відвертою агресивністю, то антифашисти і їхні нащадки святкуватимуть цього року більше концертами та виставами, аніж промовами. І прогулянки пам’ятними місцями пішки і на велосипедах, в якійсь мірі замінять масові мітинги.

Однак, гірка історична пам’ять вперто не хоче перетворюватися у меланхолійну прогулянку. Слідом за нацистським катом Енгелєм, у якого за плечима 2,5 сотні цивільних розстріляних під його керівництвом, у Німеччині щойно розшукали Генрі Шуберта іншого карателя, який у 85 років також пишаєтся безтурботним життям пенсіонера не елегантній віллі неподалік від Франкфурта.

Його і шукати не треба було. Якщо вся справа Енгеля таємниче зникла із архіва німецької прокуратури, то справу Шуберта італійська прокуратура вивчала чомусь аж протягом 14 повоєнних років і в 1960 сама здала в архів.

З того часу пан Шуберт нераз гостив у країні, де розстрілював заручників і завів там, за його власним свідченням, немало друзів. І він, у жодному разі не є винятком. Багато колишніх нацистів високого рангу проводили відпустку в Італії мало не щороку.

Про цю дивну поблажливість спитали нещодавно туринського військового прокурора Інтелісана, бо саме він, розслідуючи нашумілу справу Еріха Прібке відкрив занедбаний архів, де жертви понад 600 нацистських злочинів марно волали, бодай про посмертну, справедливість. Відповіді прокурор не знайшов, туманно пославшись на славнозвісні державні міркування часів холодної війни: не загострювати відносин з новою Німеччиною, не роз’ятрювати старі рани і тому подібні нісенітниці.

Насправді, виглядає, що підбадьорені безкарністю карателі та їхні прихильники зводили рахунки не лише на площах та газетних сторінках, а й у судових залах. До цинізму ревізіоністів приєдналася і влучно названа Ганною Аренд «банальність зла» - коли нелюди вбивали з молодечим ентузіазмом, а згодом, покликані до відповіді, повторюють наче папуги одну і ту ж історію про слухняних солдатів та «маленьких гвинтиків»- виконавців, яких, мовляв, легше переслідувати, ніж «велику рибу».

Якими невинними були ці «гвинтики» можна здогадатися із їхньої нинішньої агресивності. Дружина Шуберта, наприклад, лише уздріла на порозі журналістів, кинулася в атаку: «Ми,- каже, - старі та не дурні. Якщо з вашої провини наше здоров’я погіршиться, ми виставимо вам рахунок на 20 мільйонів лір відшкодування.» Знає бабуся, що за життя сотень розстріляних відшкодування не існує та ніхто вже і не наполягає, навіть, на відшкодуванні моральному. Схоже, що навіть прокурор, навчений досвідом процесу над Прібке, веде нові справи, скоріше з обов’язку, не плекаючи надмірних надій.

ВИБІР ЧИТАЧІВ

ФОТО ТА ВІДЕО

XS
SM
MD
LG