Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 06:35

Подорож папи Івана Павла ІІ в Україну: очікування, атмосфера, боротьба


Подорож папи Івана Павла ІІ в Україну: очікування, атмосфера, боротьба

Київ, 27 квітня 2001 - Про можливість візиту папи Івана Павла ІІ в Україну заговорили ще тоді, коли рух за легалізацію Української греко-католицької церкви виплеснув на вулиці Львова десятки тисяч мітингуючих; коли перемога над тоталітаризмом видавалася як ніколи близькою, а його повернення – неймовірним. Папа мав сказати “прощавай” комунізму, а також щось пророче, магнетичне, що покликане було відкрити Україні двері – ні, не тільки в Європу, а в цілковито нову реальність – незмірно моральнішу і досконалішу за всі, які ми тільки могли собі уявити. Прогноз, згідно з яким навколо папського візиту розгорнуться справжні політичні торжища, був би тоді чимось більшим, ніж блюзнірством.

Те, що папа Іван Павло ІІ, який послідовно виступає проти поділу Європи на тріумфаторів і принижених, за всебічну допомогу країнам, котрі перебувають у транзитному стані, за гідність людини і проти всіх різновидів імперіалізму й колоніалізму, є природним союзником України -треба доводити лише тим, кому нічого довести все одно не вдасться. Втім, аргументи, які висуваються проти папського візиту, взагалі виносять за дужки українське суспільство, переважна більшість членів якого під час всіх соціологічних опитувань стабільно висловлюється за візит папи. Російське міністерство закордонних справ, наприклад, проти цієї подорожі тому, що вона заторкує інтереси Московського патріархату .

Московський патріархат проти візиту тому, що не бажає визнати реальність змін, які відбулися впродовж останнього десятиліття. Патріарх Алексій ІІ знов і знов підкреслює, що він не може змиритися із статус-кво в Західній Україні. Цей статус-кво полягає в тому, що Українська греко-католицька церква, яку не вдалося знищити півстоліття, повернула собі храми і відтворює нормальні параметри релігійного життя. І, по-друге, тому, що абсолютна більшість православних Галичини вийшла з-під омофору Московського патріарха і належить або до Української православної церкви Київського патріархату або до Української автокефальної православної церкви.

Треба особливо підкреслити, що спротив Московського патріархату папському візитові в Україну, до чого вже підключено державні структури Російської Федерації, концептуальний, сказати б, а не тактико-прагматичний. Йдеться про простір, який не можна віддати, про символи, котрі раптом виявляються вагомішими від будь-яких логічних міркувань і тверезих аргументів. Прикметно, що російські православні видання говорять про візит у фронтових категоріях і порівнюють приїзд папи з вторгненням Гітлера.

Мабуть, правий таки був Семюел Гантингтон, який у зовсім незвичній для нього піднесеній манері писав про майже містичне напередвизначення папських подорожей, які супроводжувалися радикальними змінами – в Латинській Америці, на Філіппінах, у Центральній Європі. Так, Іван Павло ІІ вже не той жилавий спортсмен, яким його зафільмували в басейні папарацці 20 років тому. Але дух його, здається, сильніший за м’язи. Він вміє не плисти проти течії навіть тоді, коли вона здається нездоланною і завжди говорить те, що вважає за потрібне сказати, а не те, чого від нього хочуть почути. Поза тим, хто перед ним: Біл Клинтон чи Фідель Кастро, натовп парижан, що протестують проти церковної боротьби з абортами чи екзальтовані аргентинці, ладні розірвати його сутану на сувеніри.

Смішно розраховувати на папу як на провозвісника інвестицій і чергових траншів. Радше його візити допомагають нації глибше усвідомити саму себе. Папа не закликає до революцій, але він закликає до плекання людської гідності, яка не дозволяє змиритися із структурами гріха – у власній душі і в цілому суспільстві.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG