Бєлград, 2 травня 2001 – Колишнiй робiтничий клас, який уже десять рокiв частiше воював анiж працював, на кiлька днiв забув усi проблеми. Мiста й села опустiли. Люди вiдпочивають й пригощаються, витрачаючи часто останнi грошi на традицiйнi шашлики та пиття. Полiтичнi дiячi тим часом дебатують та полемiзують про шляхи розв’язання кризи, насамперед про врегулювання стосункiв мiж Сербiєю й Чорногорiєю.
Виявилося, що в чорногорських виборах перемогу здобули не двi найбiльшi партiї, але третя, численно маленька Лiберальна партiя, яка отримала вiсiм вiдсоткiв голосiв й у новому складi парламенту матиме шiстьох з-помiж 77 депутатiв. Лiберали вiд свого заснування виступають за незалежну Чорногорiю. В 1991 роцi лише вони вiдважилися осудити вiйну проти Хорватiї. Їхня щотижнева газета Монiтор тодi була одиноким свiтлом у темрявi. Вона вiдверто писала про воєннi злочини й закликала чорногорцiв вирватися iз сербських обiймiв. В квiтневих виборах ця партiя здобула перемогу у колишнiй чорногорськiй столицi Цетiнє, символi чорногорської боротьби за волю, в яке нiколи не ступила нога турецьких завойовникiв. Хто перемiг у мiстi державника, владики й поета Петра Петровича Нєгоша, той перемiг в усiй державi, кажуть лiберали. Вони Чорногорiю здавна називають державою, а Югославiю – великосербською iлюзiєю.
Лiберальна партiя виявила готовнiсть сформувати правлячу коалiцiю з Демократичною партiєю соцiалiстiв президента Мiла Дюкановича та соцiалдемократами Жарка Ракчевича, якi разом мають 36 мiсць у парламентi. Лiберали вимагають для себе пости вiцепрем’єр-мiнiстра, мiнiстрiв внутрiшнiх справ i юстицiї та ще кiлька високих посад. Та ще – проведення референдуму про незалежнiсть протягом наступних шiстьох мiсяцiв. Коли про це заявив лiдер партiї Мiодраг Жiвкович, оглядачi вважали, що лiберали шантажують главу держави. Однак, сталася несподiванка. Заступник голови Демократичної партiї соцiалiстiв Мiодраг Вукович заявив, що йдеться про реальнi вимоги та що його партiя готова розпочати переговори з лiбералами. Вiн сказав: “Немає тої посади, яка значнiша вiд держави та її майбутнього. Основне те, що поширюється фронт сил, якi виступають за демократiю й за Чорногорiю”.
Хоча переговори ще не розпочалися, здається, що лiберали дiстануть усе, чого вимагають. А це значить лиш одне: прискорення процесу незалежностi. Партiя, яку колись називали зрадницькою, опинилася перед порогом здiйснення своїх прагнень. Це результат послiдовностi та морального капiталу, який лiберали здобули в десятилiтнiй боротьбi проти Мiлошевича та його чорногорських прихильникiв.
Виявилося, що в чорногорських виборах перемогу здобули не двi найбiльшi партiї, але третя, численно маленька Лiберальна партiя, яка отримала вiсiм вiдсоткiв голосiв й у новому складi парламенту матиме шiстьох з-помiж 77 депутатiв. Лiберали вiд свого заснування виступають за незалежну Чорногорiю. В 1991 роцi лише вони вiдважилися осудити вiйну проти Хорватiї. Їхня щотижнева газета Монiтор тодi була одиноким свiтлом у темрявi. Вона вiдверто писала про воєннi злочини й закликала чорногорцiв вирватися iз сербських обiймiв. В квiтневих виборах ця партiя здобула перемогу у колишнiй чорногорськiй столицi Цетiнє, символi чорногорської боротьби за волю, в яке нiколи не ступила нога турецьких завойовникiв. Хто перемiг у мiстi державника, владики й поета Петра Петровича Нєгоша, той перемiг в усiй державi, кажуть лiберали. Вони Чорногорiю здавна називають державою, а Югославiю – великосербською iлюзiєю.
Лiберальна партiя виявила готовнiсть сформувати правлячу коалiцiю з Демократичною партiєю соцiалiстiв президента Мiла Дюкановича та соцiалдемократами Жарка Ракчевича, якi разом мають 36 мiсць у парламентi. Лiберали вимагають для себе пости вiцепрем’єр-мiнiстра, мiнiстрiв внутрiшнiх справ i юстицiї та ще кiлька високих посад. Та ще – проведення референдуму про незалежнiсть протягом наступних шiстьох мiсяцiв. Коли про це заявив лiдер партiї Мiодраг Жiвкович, оглядачi вважали, що лiберали шантажують главу держави. Однак, сталася несподiванка. Заступник голови Демократичної партiї соцiалiстiв Мiодраг Вукович заявив, що йдеться про реальнi вимоги та що його партiя готова розпочати переговори з лiбералами. Вiн сказав: “Немає тої посади, яка значнiша вiд держави та її майбутнього. Основне те, що поширюється фронт сил, якi виступають за демократiю й за Чорногорiю”.
Хоча переговори ще не розпочалися, здається, що лiберали дiстануть усе, чого вимагають. А це значить лиш одне: прискорення процесу незалежностi. Партiя, яку колись називали зрадницькою, опинилася перед порогом здiйснення своїх прагнень. Це результат послiдовностi та морального капiталу, який лiберали здобули в десятилiтнiй боротьбi проти Мiлошевича та його чорногорських прихильникiв.
