Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 04:38

Про потенційних кандидатів на крісло керівника уряду та про колізії, якими може супроводжуватись процес обрання нового прем’єра


Про потенційних кандидатів на крісло керівника уряду та про колізії, якими може супроводжуватись процес обрання нового прем’єра

Київ, 2 травня 2001 - Двотижневий тайм-аут, який взяла Верховна Рада напередодні травневих свят, проходить у активних консультаціях між лідерами груп та фракцій щодо можливих кандидатів на прем’єрське крісло. Після оголошеного 26 квітня парламентом вотуму недовіри урядові Віктора Ющенка, Президент Леонід Кучма доручив членам Кабінету міністрів виконувати і надалі свої обов’язки. При цьому глава держави пообіцяв вже цього тижня оголосити ім’я претендента на прем’єрську посаду, яку він пропонуватиме на затвердження Верховній Раді.

Ейфорію, яка охопила ретуди опонентів Віктора Ющенка одразу ж після висловлення парламентом вотуму недовіри очолюваному ним урядові, поступово змінила демонстрація переможцями політичного прагматизму помноженого на оптимізм. Кожен із тих, хто доклав руку до відставки Віктора Андрійовича, зрозуміло, сподівається отримати якщо не кубок чемпіона у вигляді прем’єрського портфеля, то, принаймні, скромну відзнаку – омріяні міністерські крісла. Як зазначив в інтерв”ю для Радіо “Свобода” експерт Українського центру економічних і політичних досліджень імені Разумкова Віктор Скаршевський, сподівання ініціаторів відставки Ющенка захопити головний приз – прем’єрський портфель насправді є дуже примарними.

Серед тих, кого сьогодні називають потенційними кандидатами на прем’єрство – лідер “Трудової України” Сергій Тигипко, голова Державної податкової адміністрації України Микола Азаров, мер Києва Олександр Омельченко та губернатор Львівської області Михайло Гладій. Тигипка небезпідставно вважають кандидатом, який цілком влаштовує Віктора Пінчука та Росію, Азаров асоціюється із особою, котру до прем’єрства “підштовхують” представники донецької бізнес-еліти. Омельченко має імідж такого собі всенародного і зрозумілого всім політика-господарника, а Гладій був і залишається відданим Леонідові Кучмі.

До цієї кострубатої когорти претендентів можна долучити і Віктора Медведчука, який серед вище названих осіб вирізняється яскраво вираженими президентськими амбіціями. Однак це, на думку його однопартійця, Бориса Андресюка не зменшує його шанси стати керівником Кабінету міністрів. За його словами, лідер СДПУ(о) може консолідувати різні сили, бо є “сильним політиком”.

Вперше за останні роки про прем’єрські амбіції заявили і ліві сили. Не проти взяти до рук урядове кермо, зокрема, лідер прогресивних соціалістів Наталія Вітренко. А лідер комуністів Петро Симоненко каже, що його партія готова взяти владу у Кабінеті міністрів.

Усі без винятку учасники політичного процесу усвідомлюють, що отримати сьогодні крісло керівника уряду означає не лише забезпечити успіх своєї партії на наступних парламентських виборах, а отримати шанс стати наступником президента Кучми. За таких умов, як вважає Віктор Скаршевський, більш, ніж очевидно, що прем’єром стане людина без політичних амбіцій.

Відповідь на запитання – хто буде наступним прем’єр-міністром, для вітчизняного політикуму сьогодні є не менш важливим і актуальним, аніж на одвічне запитання – куди рухається Україна. Ба більше – і перше, і друге пов’язане між собою. І те, хто стане наступним українським прем’єром, одночасно стане відповіддю і на запитання: куди ж рухається Україна?

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG