Бєлград, 3 травня – Ув’язнення Небойши Мальковича та Мiлана Дюровича не здивувало нiкого. Перший в минулому був заступником республiканського прем’єр-мiнiстра, директором кiлькох банкiв та членом Дирекцiї Югославської лiвицi. Другий - член Головного комiтету цiєї партiї.
Югославську лiвицю п’ять рокiв тому заснувала Мира Маркович, дружина Слободана Мiлошевича. Партiя об’єднала 15 лiвих рухiв та органiзацiй. Йшлося про численно маленькi марксистсько-ленiнськi групи, але засновниця прагнула показати, що лiвий рух має велику кiлькiсть прихильникiв. Панi Маркович цiкава постать. Вона дочка одного з лiдерiв партизанського руху у Сербiї в час другої свiтової вiйни. Її мати у фашистськiй в’язницi перед смертю зрадила своїх друзiв й через це її було виключено з партiї. Мира росла з батьком у оточеннi тодiшньої елiти, вiдчуваючи постiйно комплекс материної зради. Мабуть через це постiйно прагнула довести, що вона справжня комунiстка. Наприкiнцi вiсiмдесятих рокiв Мира Маркович, тодi анонiмний професор унiверситету, органiзувала червоних студентiв на пiдтримку її чоловiковi. На початку дев’яностих рокiв вона була мiж засновниками партiї, яка називалася Спiлка комунiстiв – рух за Югославiю. Ця партiя збирала, насамперед, вiйськовослужбовцiв i щезла пiсля розвалу колишньої держави. Пiсля цiєї полiтичної невдачi Мира Маркович певний час не брала участi в полiтичному життi. Однак, її щоденник, що його друкувала в однiй щотижневiй газетi, був свого роду полiтичним барометром, на пiдставi якого оглядачi безпомилково передбачали наступнi кроки її чоловiка.
Все-ж, вона була надто амбiцiозною, щоби залишитися у тiнi. Тому заснувала свою партiю. Хоча говорила й писала про соцiальну справедливiсть та суспiльство рiвноправних людей, товаришка Маркович чомусь зiбрала довкола себе лише багачiв – директорiв великих державних та приватних компанiй. Партiя контролювала бiльшiсть банкiв, усi медичнi заклади, iмпорт медикаментiв та државну нафтопереробну компанiю. Тому люди говорили, що Югославська лiвиця там, де є грошi.
Мира Маркович зокрема прагнула, щоби її вважали науковцем, хоча написала лише один пересiчний пiдручник. Тому невтомно писала псевдо-науковi трактати про перебудову суспiльства. Її книжки державним коштом друкувалися й за кордоном. Миру Маркович обрано навiть дiйсним членом росiйської Академiї наук. За це одна сербська компанiя, пише преса, заплатила росiянам кiлька десяткiв тисяч доларiв. Сербським академiком дружина Мiлошевича так i не стала. Пiсля жовтневих змiн її партiя розпалася, а чимало її членiв опинилося за ґратами. Багато хто вважає, що саме вульгарний комунiзм панi Маркович та її безмежна любов до грошей i багатства прискорили кiнець колишнього режиму.
Югославську лiвицю п’ять рокiв тому заснувала Мира Маркович, дружина Слободана Мiлошевича. Партiя об’єднала 15 лiвих рухiв та органiзацiй. Йшлося про численно маленькi марксистсько-ленiнськi групи, але засновниця прагнула показати, що лiвий рух має велику кiлькiсть прихильникiв. Панi Маркович цiкава постать. Вона дочка одного з лiдерiв партизанського руху у Сербiї в час другої свiтової вiйни. Її мати у фашистськiй в’язницi перед смертю зрадила своїх друзiв й через це її було виключено з партiї. Мира росла з батьком у оточеннi тодiшньої елiти, вiдчуваючи постiйно комплекс материної зради. Мабуть через це постiйно прагнула довести, що вона справжня комунiстка. Наприкiнцi вiсiмдесятих рокiв Мира Маркович, тодi анонiмний професор унiверситету, органiзувала червоних студентiв на пiдтримку її чоловiковi. На початку дев’яностих рокiв вона була мiж засновниками партiї, яка називалася Спiлка комунiстiв – рух за Югославiю. Ця партiя збирала, насамперед, вiйськовослужбовцiв i щезла пiсля розвалу колишньої держави. Пiсля цiєї полiтичної невдачi Мира Маркович певний час не брала участi в полiтичному життi. Однак, її щоденник, що його друкувала в однiй щотижневiй газетi, був свого роду полiтичним барометром, на пiдставi якого оглядачi безпомилково передбачали наступнi кроки її чоловiка.
Все-ж, вона була надто амбiцiозною, щоби залишитися у тiнi. Тому заснувала свою партiю. Хоча говорила й писала про соцiальну справедливiсть та суспiльство рiвноправних людей, товаришка Маркович чомусь зiбрала довкола себе лише багачiв – директорiв великих державних та приватних компанiй. Партiя контролювала бiльшiсть банкiв, усi медичнi заклади, iмпорт медикаментiв та државну нафтопереробну компанiю. Тому люди говорили, що Югославська лiвиця там, де є грошi.
Мира Маркович зокрема прагнула, щоби її вважали науковцем, хоча написала лише один пересiчний пiдручник. Тому невтомно писала псевдо-науковi трактати про перебудову суспiльства. Її книжки державним коштом друкувалися й за кордоном. Миру Маркович обрано навiть дiйсним членом росiйської Академiї наук. За це одна сербська компанiя, пише преса, заплатила росiянам кiлька десяткiв тисяч доларiв. Сербським академiком дружина Мiлошевича так i не стала. Пiсля жовтневих змiн її партiя розпалася, а чимало її членiв опинилося за ґратами. Багато хто вважає, що саме вульгарний комунiзм панi Маркович та її безмежна любов до грошей i багатства прискорили кiнець колишнього режиму.
