Київ, 7 травня 2001 - Відставка прем’єр-міністра Віктора Ющенка завершила у десятилітній історії незалежної України своєрідний період економічного романтизму. Досягнуті урядом Ющенка успіхи у сфері економіки виявилися не до душі тим, хто звик не лише грати, а й встановлювати власні правила у політиці та економіці. Утім, попри висловлений парламентом вотум недовіри, Вікторові Ющенку вдалося найголовніше – встановити стандарти, за якими відтепер визначатиметься успішність роботи уряду.
За результатами останніх соціологічних опитувань, проведеними Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, 44% опитаних назвали Віктора Ющенка кращим серед усіх прем’єр-міністрів незалежної України. При чому наступний за ним Валерій Пустовойтенко. Прикметно, 42% респондентів узагалі відмовились називати жодне прізвище. Лідерство Ющенка серед когорти екс-прем’єрів цілком можна пояснити тим, що Віктора Андрійовича публіка ще не встигла забути. Звісно, дещиця правди в цьому є.
Одначе, навряд чи рейтинг народної довіри до Ющенка визначався виключно завдяки офіційно означеному лідерству на політичному Олімпі. Чверть опитаних повністю, а ще тридцять чотири відсотки частково підтримують дії Ющенка на посаді керівника Кабінету міністрів.
Ці цифри ставлять під сумнів усі твердження парламентських опонентів про провал екс-прем’єром програми реформування економіки. Власне, цифри, якими оперував Ющенко у сесійному залі Верховної Ради, виявилися непереконливими для двохсот шістдесяти трьох депутатів. Бо бачте, зростання вперше за останні 10 років на 6 відсотків ВВП, зменшення майже на два мільярди доларів зовнішнього боргу, виведення із тіньового обігу кількох мільярдів гривень та виплата боргів з пенсій та заробітних плат для них це – не результат. А може, й результат, тільки не такий, на який вони сподівалися.
Висловлений вотум недовіри урядові Ющенку став свідченням того, що за часів незалежності в українській економіці вже склалися певні правила гри і порушувати їх представники політико-фінансових кіл нікому не дозволять. Ющенко зі своєю теорією прозорого бізнесу виявився не потрібен олігархам. Спершу команда екс-прем’єра відмінила понад двісті постанов про надання пільг окремим суб’єктам господарювання, потім запровадила прозорі схеми розрахунків у паливно-енергетичному секторі, зачепивши інтереси групи Бакая та Суркіса-Медведчука, а за тим – оголосила про намір навести лад у вугільній галузі. Такої атаки політико-фінансові кола, звісно, не чекали. Їхньою жертвою спершу стала Юлія Тимошенко, а за тим – і сам Віктор Ющенко.
Звичайно, опоненти Віктора Андрійовича серед причин його відставки називають брак поступу в економічних перетвореннях та небажання прем’єра йти на політичні компроміси. Утім, найголовніша причина лежить у зовсім іншій площині - правила поведінки в економіці та політиці, запропоновані Ющенком, виявилися не до душі більшості депутатського корпусу. Легальний бізнес та прозора політика, на чому наполягав прем’єр, підтримало лише шістдесят законодавців. Попри це Ющенкові вдалося найголовніше – встановити стандарти, які свідчитимуть про успішність його наступників. Своєчасна виплата пенсій і зарплат, майже стовідсоткові надходження коштів на енергоринок, ріст виробництва - це та спадщина, від якої навряд чи зможуть так просто відмовитись наступні українські прем’єри. Вірніше, виконання цих стандартів будуть своєрідним знаком якості не лише для оцінки політиків, а й для оцінки звичайними громадянами.
За результатами останніх соціологічних опитувань, проведеними Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, 44% опитаних назвали Віктора Ющенка кращим серед усіх прем’єр-міністрів незалежної України. При чому наступний за ним Валерій Пустовойтенко. Прикметно, 42% респондентів узагалі відмовились називати жодне прізвище. Лідерство Ющенка серед когорти екс-прем’єрів цілком можна пояснити тим, що Віктора Андрійовича публіка ще не встигла забути. Звісно, дещиця правди в цьому є.
Одначе, навряд чи рейтинг народної довіри до Ющенка визначався виключно завдяки офіційно означеному лідерству на політичному Олімпі. Чверть опитаних повністю, а ще тридцять чотири відсотки частково підтримують дії Ющенка на посаді керівника Кабінету міністрів.
Ці цифри ставлять під сумнів усі твердження парламентських опонентів про провал екс-прем’єром програми реформування економіки. Власне, цифри, якими оперував Ющенко у сесійному залі Верховної Ради, виявилися непереконливими для двохсот шістдесяти трьох депутатів. Бо бачте, зростання вперше за останні 10 років на 6 відсотків ВВП, зменшення майже на два мільярди доларів зовнішнього боргу, виведення із тіньового обігу кількох мільярдів гривень та виплата боргів з пенсій та заробітних плат для них це – не результат. А може, й результат, тільки не такий, на який вони сподівалися.
Висловлений вотум недовіри урядові Ющенку став свідченням того, що за часів незалежності в українській економіці вже склалися певні правила гри і порушувати їх представники політико-фінансових кіл нікому не дозволять. Ющенко зі своєю теорією прозорого бізнесу виявився не потрібен олігархам. Спершу команда екс-прем’єра відмінила понад двісті постанов про надання пільг окремим суб’єктам господарювання, потім запровадила прозорі схеми розрахунків у паливно-енергетичному секторі, зачепивши інтереси групи Бакая та Суркіса-Медведчука, а за тим – оголосила про намір навести лад у вугільній галузі. Такої атаки політико-фінансові кола, звісно, не чекали. Їхньою жертвою спершу стала Юлія Тимошенко, а за тим – і сам Віктор Ющенко.
Звичайно, опоненти Віктора Андрійовича серед причин його відставки називають брак поступу в економічних перетвореннях та небажання прем’єра йти на політичні компроміси. Утім, найголовніша причина лежить у зовсім іншій площині - правила поведінки в економіці та політиці, запропоновані Ющенком, виявилися не до душі більшості депутатського корпусу. Легальний бізнес та прозора політика, на чому наполягав прем’єр, підтримало лише шістдесят законодавців. Попри це Ющенкові вдалося найголовніше – встановити стандарти, які свідчитимуть про успішність його наступників. Своєчасна виплата пенсій і зарплат, майже стовідсоткові надходження коштів на енергоринок, ріст виробництва - це та спадщина, від якої навряд чи зможуть так просто відмовитись наступні українські прем’єри. Вірніше, виконання цих стандартів будуть своєрідним знаком якості не лише для оцінки політиків, а й для оцінки звичайними громадянами.
