Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 16:04

Папа Іван Павло ІІ кається перед православними…


Папа Іван Павло ІІ кається перед православними…

Київ, 10 травня 2001 - Головними подіями релігійного життя останніх двох тижнів були, поза сумнівом, візити папи Івана Павла ІІ до Греції і Сирії. Папа направду потужно веде свою Церкву в ІІІ тисячоліття; попри всі підозри і спекуляції, які клубочаться навколо дій і заяв понтифіка, зрозуміло: він вже увійшов у історію не лише як руйнівник тоталітаризму, але й як будівничий нових відносин між націями і примиритель визнавців релігій Авраамового коріння.

Якби Іван Павло ІІ за все своє життя зробив лише те, що він здійснив упродовж першої декади травня, то цього цілком би вистачило, аби його ім’я залишилося закарбованим у книзі історії. Він став першим Римським архієреєм, який коли-небудь побував у мусульманській мечеті – це сталося під час його візиту до Сирії на тижні, що добігає кінця. Іван Павло зробив другий за значущістю крок назустріч визнавцям ісламу після ІІ Ватиканського Собору, який визнав, що “Спасенний Промисел охоплює тих, хто визнає Творця і серед них передусім мусульман, які вважаючи себе сповідниками віри Авраама, вклоняються з нами Богу милосердному, Котрий буде судити людей в останній день”

Неможливо не згадати, що першим римським понтифіком, який увійшов у молитовне зібрання іудеїв, був також Іван Павло ІІ. Це сталося У Великій римський синагозі 15 років тому. Рішучість не шкодувати зусиль задля того, щоби зростання релігійних пагонів, котрі пустив могутній Авраамів корінь, відбувалося в гармонії, а не в жахливому протиборстві, як це було дотепер, папа продемонстрував цього тижня і під час перебування на Голанських висотах.

Другий прорив, який здійснив папа в травні – це, поза сумнівом, покаяння за гріхи синів і доньок Католицької церкви, здійснені ними в історії проти православних. Та досить прохолодна атмосфера, яку зустрів Іван Павло ІІ в Греції, визивно контрастувала із щирістю покаяння перед православними, насамперед за події дуже вже далекого 1204 року, коли хрестоносці грабували Царгород і нищили шедеври християнського Сходу. Безперечно, таке каяття – це прерогатива сильного. Можливо, саме тому реакція більшості православних ієрархів на цей акт була стриманою, якщо не сказати – розгубленою. Православним ще бракує сил, аби відповісти адекватно. А адекватною відповіддю може стати лише власне покаяння, покаяння за спокуси і зриви, яким піддавалися діти Православної Церкви в давній і новочасній історії. Не тут і не мені випадає перелічувати ці зриви й спокуси, вони добре відомі тим, хто відчуває особистісну відповідальність за Церкву та її майбутнє. Те, що таке покаяння досі не відбулося, свідчить лише про те, що ті, хто справді є совістю видимої Православної Церкви не стали ще дотепер її голосом. Тоді напевно у відповідь на покаяння папи пролунало б: “Прощаємо. І самі прощення просимо ”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG