Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 09:59

Дев‘яте травня – єдине властиво радянське державне свято, яке залишилося в Україні


Дев‘яте травня – єдине властиво радянське державне свято, яке залишилося в Україні

Київ, 11 травня 2001 - Дев‘яте травня – єдине властиво радянське державне свято, яке залишилося в Україні. Звичайно, зміст, який вкладають у нього рядові учасники минулої війни і члени їхніх родин, вельми відрізняється від офіційного змісту “дня перемоги у великій вітчизняній війні народів Радянського Союзу під проводом мудрого Сталіна”, як говорили про це свято тоді, коли воно було встановлене. Та все ж таки, видається, пам‘ять про реальну участь українців і всіх, народжених в Україні, у Другій світовій війні, про всіх загиблих на тій війні цим святом не пошановується.

Мало існує облудніших і цинічніших термінів, ніж “Велика Вітчизняна війна”. Позмагатися з ним можуть хіба що комуністичний “пролетарський інтернаціоналізм” і нацистська “нова Європа”. Справа не тільки в тому, чи був для українців Радянський Союз батьківщиною. Проблема ще і в тому, що для українців і України Друга світова війна реально розпочалася не 22 червня 1941 року і навіть не 1 вересня 1939 року, а у середині березня того ж таки 1939 року. Тоді в обороні Карпатської України від угорських військ загинули понад 5 тисяч українських вояків. А далі – спільний гітлерівсько-сталінський похід проти Польщі. Сотні тисяч українців перебували і в лавах польського війська, і в частинах червоного Українського фронту. Знову тисячі полеглих. Далі – радянсько-фінська війна зими 1939/1940 року. Дивізія за дивізією, перекинуті з Київського округу, лягали трупом під час штурму лінії Манергейма.

Враховуючи загальну кількість українців у радянському війську, їхні втрати під час цієї “забутої війни” становили від 150 до 200 тисяч вбитими, померлими від ран і замерзлими у фінських снігах.

І, нарешті, радянсько-німецька війна. Чотири роки територія України була театром воєнних дій. Якщо у січні 1941 року на території УРСР проживало майже 42 мільйони осіб, то наприкінці війни їх лишилося тільки 27,5 мільйонів. 14,5 мільйонів – це вбиті в боях, померлі у концтаборах, евакуйовані та еміґранти. До цього слід додати приблизно стотисячне зменшення населення Закарпаття, яке увійшло до УРСР після війни – і масштаб втрат стане зрозумілим. Якщо підрахувати виключно вбитих і померлих, то, за словами історика Володимира Косика, їхня кількість становить 8 мільйонів осіб. Проте дослідження сучасних російських істориків, котрі оцінюють загальні втрати Радянського Союзу у війні у 43,5 мільйони, то на Україну має припадати не менше 10-12 мільйонів загиблих, у тому числі не менше 6-7 мільйонів – на вояків Червоної армії, призваних до війська з України.

Проте Друга світова для України не закінчилася звільненням її території від нацистів. На Західній Україні бойові дії між Українською повстанською армією та військами держбезпеки (у складі яких було чимало українців) точилися до середини 1950-х років. Загальна кількість втрат (включно із померилими внаслідок масових депортацій сімей повстанців до Сибіру) становила ще кілька сот тисяч людей. А ще на Закерзонні (на території Польщі, де щойно був встановлений комуністичний режим), під час етнічної чистки, знаної під назвою “операція Вісла” і перед цим, у другій половині 40-х років загинуло не менше, ніж 25 тисяч українців.

Відтак Друга світова війна з її відгалуженнями і продовженнями зайняла в українській історії понад 15 років і вартувала Україні не тільки мільйонів життів, не тільки руйнації всієї промислової інфраструктури, не тільки занепаду освіти і культури, а й істотного підриву життєвих сил народу. А на додачу до всього під час війни і по ній на територію України з т.зв. Центру були перекинуті мільйони номенклатурників, ґебістів, військовиків, що немалою мірою сприяло деукраїнізації країни.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG