Прага, 14 травня 2001 — Перспектива початку виплат відшкодувань жертвам примусової праці часів нацизму зі спеціяльного німецького фонду знову втратила чіткі обриси, яких вона, здавалося, набула наприкінці минулого тижня. Американський суд відхилив у четвер позов, який перешкоджав розпочати ці виплати — але пізно ввечері в п’ятницю, коли стали відомі подробиці судового рішення, з’ясувалося, що виникла нова перешкода.
Керівник німецької делегації на переговорах про відшкодування Отто Лямбсдорф і далі висловлює сподівання, що жертви рабської й примусової праці часів панування нацизму в Німеччині таки зможуть отримати перші виплати вже влітку.
Йдеться про сотні й сотні тисяч осіб із країн Східної Європи й колишнього Радянського Союзу, серед того й із України, що їх силою вивозили до Німеччини працювати на німецькі компанії. Особливе ставлення було до євреїв — їм умови праці влаштовували просто рабські. Виплатами зі спеціяльного фонду на загальну суму в 10 мільярдів марок, що його минулого року домовилися створити уряд і компанії нинішньої Німеччини, мають право скористатися, за оцінками, від 750 тисяч до півтора мільйона осіб, які пережили тяжкі праці в 30-х – 40-х роках минулого століття.
Але їх стає дедалі менше — щороку їх умирає від 10 до 12 відсотків. Тож об’єднання, що представляють інтереси жертв примусової праці, і в першу чергу єврейські організації, вимагають розпочати виплати негайно.
Повідомлення про те, що минулого тижня окружний суддя в Н’ю Йорку Ширлі Вол Крам відхилила один із групових позовів про відшкодування від німецьких банків, рахунки в яких переважно тамтешніх євреїв конфіскували нацисти, дало надію тим, хто пережив примусову працю — адже німецькі компанії не поспішали подати свою половину до фонду відшкодувань, вимагаючи наперед юридично убезпечити їх від можливих майбутніх позовів, які могли б змусити їх до подальших виплат.
Та коли до Європи дістався повний текст судового рішення, оптимізм згас: суддя, відхиливши після тривалих дебатів згаданий позов проти німецьких банків, водночас залишила можливість висувати претензії на відшкодування з німецького фонду до австрійських банків, які були в ті часи під контролем нацистської Німеччини. Німецькі представники наголошують, що Німеччині довелось би змінити свій закон про відшкодування для того, щоб виконати таке рішення судді, перш ніж німецький Бундестаі зможе остаточно ухвалити початок виплат — а це були б нові й нові зволікання. Німецькі фірми протестують: їхнє прагнення юридичних іарантій по суті не виконано. До того ж грошей на відшкодування австрійським «остарбайтерам» у німецькому фонді немає.
Отто Лямбсдорф уважає, що рішення американського судді створило «неприпустиме» становище — за його словами, це нечувана неповага до суверенітету німецького Бундестаіу з боку американського суду. Вже в вівторок у Н’ю Йорку розглядатимуть апеляцію німецьких фірм, подану раніше з іншого приводу — тепер вона, як сподіваються, може перетворитися чи не на останню можливість з’ясувати становище.
Німецька преса в понеділок критикує позицію німецьких фірм — на думку оглядачів, оскільки жоден груповий позов про відшкодування не пройшов, нинішніх фактичних іарантій їхньої непідсудності на майбутнє вже достатньо, і говорити варто не про іарантії німецькій промисловості, а про іарантії колишнім жертвам рабської праці, про їхнє право отримати відшкодування за життя; ця ж іарантія вмирає день-що-день.
Керівник німецької делегації на переговорах про відшкодування Отто Лямбсдорф і далі висловлює сподівання, що жертви рабської й примусової праці часів панування нацизму в Німеччині таки зможуть отримати перші виплати вже влітку.
Йдеться про сотні й сотні тисяч осіб із країн Східної Європи й колишнього Радянського Союзу, серед того й із України, що їх силою вивозили до Німеччини працювати на німецькі компанії. Особливе ставлення було до євреїв — їм умови праці влаштовували просто рабські. Виплатами зі спеціяльного фонду на загальну суму в 10 мільярдів марок, що його минулого року домовилися створити уряд і компанії нинішньої Німеччини, мають право скористатися, за оцінками, від 750 тисяч до півтора мільйона осіб, які пережили тяжкі праці в 30-х – 40-х роках минулого століття.
Але їх стає дедалі менше — щороку їх умирає від 10 до 12 відсотків. Тож об’єднання, що представляють інтереси жертв примусової праці, і в першу чергу єврейські організації, вимагають розпочати виплати негайно.
Повідомлення про те, що минулого тижня окружний суддя в Н’ю Йорку Ширлі Вол Крам відхилила один із групових позовів про відшкодування від німецьких банків, рахунки в яких переважно тамтешніх євреїв конфіскували нацисти, дало надію тим, хто пережив примусову працю — адже німецькі компанії не поспішали подати свою половину до фонду відшкодувань, вимагаючи наперед юридично убезпечити їх від можливих майбутніх позовів, які могли б змусити їх до подальших виплат.
Та коли до Європи дістався повний текст судового рішення, оптимізм згас: суддя, відхиливши після тривалих дебатів згаданий позов проти німецьких банків, водночас залишила можливість висувати претензії на відшкодування з німецького фонду до австрійських банків, які були в ті часи під контролем нацистської Німеччини. Німецькі представники наголошують, що Німеччині довелось би змінити свій закон про відшкодування для того, щоб виконати таке рішення судді, перш ніж німецький Бундестаі зможе остаточно ухвалити початок виплат — а це були б нові й нові зволікання. Німецькі фірми протестують: їхнє прагнення юридичних іарантій по суті не виконано. До того ж грошей на відшкодування австрійським «остарбайтерам» у німецькому фонді немає.
Отто Лямбсдорф уважає, що рішення американського судді створило «неприпустиме» становище — за його словами, це нечувана неповага до суверенітету німецького Бундестаіу з боку американського суду. Вже в вівторок у Н’ю Йорку розглядатимуть апеляцію німецьких фірм, подану раніше з іншого приводу — тепер вона, як сподіваються, може перетворитися чи не на останню можливість з’ясувати становище.
Німецька преса в понеділок критикує позицію німецьких фірм — на думку оглядачів, оскільки жоден груповий позов про відшкодування не пройшов, нинішніх фактичних іарантій їхньої непідсудності на майбутнє вже достатньо, і говорити варто не про іарантії німецькій промисловості, а про іарантії колишнім жертвам рабської праці, про їхнє право отримати відшкодування за життя; ця ж іарантія вмирає день-що-день.
