Київ, 15 травня 2001 - У день 18 травня Крим глибоко сумує. Це день жалоби для всіх тих, кому чужі пригноблення і безправ’я. Можливо, сьогодні це виглядає нереальним, але у спогадах старожилів Крим вимальовується тим блаженним острівцем, де здавна жили благородні, душевні і чесні люди – крім кримських татар, українці, росіяни, вірмени, болгари, греки, німці, караїми та інші народи. Їхні стосунки були дружніми і добросусідськими. Хата, її інтер’єр, і взагалі – побут – все було виправдано, гармонійно злито, спаяно з цією землею. За спостереженням етнографів 20-х років, кримські татари надзвичайно працьовиті, життєлюбні, гостинні й дружелюбні, поступливі та стримані; в нещастях і хворобах нічим не висловлюють нарікань, вміють працювати, смачно їсти і веселитися. До цих свідчень я додам – історія жорстоко перевірила ще одну притаману їм рису характеру – могутнє почуття любові до своєї маленької землі, до свого Криму. Викинутий в азіатські степи, народ продовжував жити своєю батьківщиною. Є багато прикладів того, як старі пускалися в далекий шлях “помирати” в Криму – де їх ніхто не чекав, де їх ховали чужі люди – але в рідній, кам’яністій землі Південного берегу.
У день 18 травня у народній пам’яті постають чорні ешелони, хати, що вмить осиротіли, розтопчені та спаплюжені цвинтарі, зруйновані мечеті, засохлі джерела. Йшлося про глобальну ліквідацію традиційного середовища мешкання людини на півострові. Майже 60 років, як поросли, замовчали і просто зникли з обличчя кримської землі колодязі, фонтани і джерельця, якими так славилися і пишалися великі міста і маленькі села. Тільки в Бахчисараї до 1944 р. нараховувалося понад 120 фонтанів, а криниці з питною водою були майже в кожному обійсті. У населення Криму здавна існував звичай знаходити та облагороджувати, а ранньою весною ретельно вичищати джерела. А спорудження криниць і фонтанів вважалося священим обов’язком. Кримські старожили свідчать, що в перші роки після депортації півострів спостигла страшна посуха й неврожай – неначе природа мстилася за вандалізм і нелюдськість.
Що робить господар, коли нарешті знаходить домівку? Він у першу чергу шукає воду, будує дім і саджає сад. Він хоче, щоби на його землі було затишно, чисто і красиво. І нехай Аллах допоможе їм всім ...
У день 18 травня у народній пам’яті постають чорні ешелони, хати, що вмить осиротіли, розтопчені та спаплюжені цвинтарі, зруйновані мечеті, засохлі джерела. Йшлося про глобальну ліквідацію традиційного середовища мешкання людини на півострові. Майже 60 років, як поросли, замовчали і просто зникли з обличчя кримської землі колодязі, фонтани і джерельця, якими так славилися і пишалися великі міста і маленькі села. Тільки в Бахчисараї до 1944 р. нараховувалося понад 120 фонтанів, а криниці з питною водою були майже в кожному обійсті. У населення Криму здавна існував звичай знаходити та облагороджувати, а ранньою весною ретельно вичищати джерела. А спорудження криниць і фонтанів вважалося священим обов’язком. Кримські старожили свідчать, що в перші роки після депортації півострів спостигла страшна посуха й неврожай – неначе природа мстилася за вандалізм і нелюдськість.
Що робить господар, коли нарешті знаходить домівку? Він у першу чергу шукає воду, будує дім і саджає сад. Він хоче, щоби на його землі було затишно, чисто і красиво. І нехай Аллах допоможе їм всім ...
