Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 22:38

Релігія і політика


Релігія і політика

Прага, 17 травня 2001 – Цілком можна погодитися з висновком політологів про те, що на практиці виявилися несприйнятними й невідповідними дійсності ні протиставлення релігії й політики, ні їх ототожнення. Найбільш коректною, мабуть, є теза про взаємовплив політики й релігії на кількох рівнях: духовних явищ, організацій і окремих людей. В Україні ця взаємодія є особливо важливою, тут не лише надзвичайно різноманітна конфесійна картина релігій але й діє низка політичних партій, котрі внесли до своїх програм релігійні ідеї або вчення.

Зважаючи на існування християнських політичних партій в Україні, варто відзначити що вони не відіграють якоїсь серйозної політичної ролі в управлінні державою. Тобто, нещодавнє атеїстичне суспільство ще не виробило у собі чітких християнсько-соціальних орієнтирів та й у політичному плані воно скоріше пливе за інерцією у руслі партійно-бюрократичного загалу аніж зрозуміло новизну партійно-політичної структуризації держави. Тому й взаємовплив релігії й політики в Україні також відбувається під знаком радянсько-колоніального минулого. Колишня частина РПЦ, нинішня УПЦ, більше тяжіє до великодержавницької фразеолоґії і ідентифікує свою суть з ідеологією Московського патріархату, який завжди освячував колоніальне загарбання і денаціоналізацію України. А Київський патріархат виник як своєрідна незалежницька опозиція нових політичних сил. Але ні він, ні брутально репресовані раніше радянською владою греко-католицька та українська автокефальна православна церкви не мають офіційного статусу, що свідчить про відсутність у державної влади послідовної демократичної волі у відновленні релігійно-духовної справедливості. Значну частину сьогоднішніх політичних верхів України цілком задовольняє нинішнє конфесійне протистояння і навіть кулачні арґументи вірників у боротьбі за церковне майно та за сфери впливу. Як то кажуть у каламутній водичці легше рибку хапати, тобто, насамперед, здезорієнтованого носія виборчого права. Це спостерігається на прикладах частоти політичних приводів звертання президента до різних релігійних конфесій України.

Не бажання влади сприяти прозорості у релігійному житті та його справедливій структуризації проглядається й напередодні візиту до україни Папи Римського Івана –Павла Другого. Про це свідчить і заява глави Української греко-католицької цекрви архієпіскопа Львівського Любомира Гузара про те, що під час перебування Папи Римського в Україні його конфесія має наміри вимагати від влади політичної реабілітації і набуття офіційного юридичного статусу в державі. Йдеться не про роль церковного лідера держави, а про відновлення демократичного принципу рівності всіх конфесій перед законом, тоді визначиться й творча роль релігії у політичному житті країни.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG