Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 03:41

Наша міліція не береже нас...навіть у СІЗО


Наша міліція не береже нас...навіть у СІЗО

Одеса, 18 травня 2001 - До мене, як журналіста, що прагне бути незалежним серед багатьох підвладних, останнім часом особливо часто звертаються люди, що потрапили у неприємні ситуації, пов”язані з працівниками міліції. Сумна реальність є такою, що навіть після набуття за допомогою Кіровоградського обласного суду влади в Одесі Руслан Боделан та його команда неспроможні були виконати головну обіцянку: забезпечити спокій у причорноморському місті та покращити тут криміногенну ситуацію.

Лише нещодавно ми довідалися про те, що внаслідок теракту серед білого дня через вибух підкладеного пристрою ногу втратила молода жінка – дружина одного з місцевих підприємців. Перед тим було вчинено спробу замаху на життя помічника народного депутата України Андрія Звонаржа, вбивство голови обласного арбітражного суду Бориса Вихрова та журналіста Ігоря Бондаря. І це лише вбивства, про які намагалися голосно писати кілька газет, які ще не побоюються різноманітних, вже звичних позовів від керівників різного рангу обласної міліції до преси.

Чиновники від міліції полюбляють захищати у преси власну гідність та ділову репутацію за допомогою судових органів. На щастя, переважна більшість судових засідань завершуються на користь так званих “правоохоронців”, а у журналістів шансів перемогти немає майже жодних...

Нам і далі продовжують сповіщати у різноманітних звітах про покращення криміногенної ситуації в місті, але люди гинуть, а багатьох злочинців так і не знаходять.

Не буду знову нагадувати міліції прізвища тих, чия доля не є відомою ще від 1998 року внаслідок викрадень та непрофесійної діяльності пошукових служб. Досить значним є і перелік одеських журналістів, в яких стріляли, яких вбивали чи намагалися вбити: Ігор Розов, Борис Дерев”янко, Леонід Капелюшний, Володимир Бехтер, Людмила Добро вольська, Ігор Бондар та багато інших...

Але найжахливіше на серці стає тоді, коли чуєш про загадкові смерті у в”язницях, слідчих ізоляторах, у місцях, де життя людини мали б берегти перш за все.

Читачам нагадаю: свого часу обласна організація Української республіканської партії оприлюднила Заяву, де вимагала притягти до відповідальності керівників правоохоронних органів Одеської області. Причина була зрозуміла: відбулося звіряче вбивство родини прихильника реформувань на селі, фермера Андрія Декусара.

Минуло небагато часу від дня вбивства, а міліція вже рапортує що злочинець знайдений та відповість за скоєне перед судом... Сталося не так, як гадалося... Підозрюваний, як стало відомо, закінчив життя самогубством – повісився на напірнику. Першою про це повідомила тоді опозиційна тодішній обласній владі телекомпанія “АРТ”, чим викликала незадоволення у колах правоохоронців.

Місця позбавлення волі і далі залишаються недосяжними для незалежних журналістів, а про відсутність будь-якого дотримання прав людини у їхніх стінах взагалі говорити не доводиться. Найцікавіше те, що про нестерпні умови перебування у багатьох в”язницях та слідчих ізоляторах країни, зокрема, і одеських, пишуть і правозахисники, і ті, хто там побував. Тим часом, працівники міліції залишаються на попередніх позиціях, постійно наголошуючи, що “порушень виявлено не було”... Принциповість, яка просто викликає подив...

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG