Київ, 18 травня 2001 - Напередодні виборів до українського парламенту роль регіонів стрімко зростає. Позиція регіонів восени минулого року в блокуванні проекту бюджету , який підтримувався Ющенком –це був старт активізації регіональних еліт.Тоді місцеві керівники відвоювали своє бажання контролювати розподіл бюджету на рівні області та районів. В той час, як уряд планував запровадити більш прозорий та демократичний розподіл коштів -від центру до регіонів. Це була перша потужна перемога регіональних керівників, і перша серйозна поразка Віктора Ющенка в економічній політиці.
Водночас це був перший сигнал про те, що регіони стають самодостатньою політичною силою.
З огляду на практику проведення референдуму, коли були задіяні всі мобілізаційні ресурси регіонів, стає очевидним , що мобілізація адміністративного ресурсу, а точніше громадян на наступних парламентських виборах цілком зосереджується на рівні регіонів. Невипадково ряд партій створили партію регіонів, яка намагається об”єднати зусилля регіональних еліт і контролювати процес виборів до парламенту. Досі цей процес контролювали так звані олігархи. Така зміна впливів породжує певний конфлікт у межах політичних еліт, оскільки відомо, що такі партії як СДПУ(О) чи Демосоюз теж не проти рекомендувати своїх людей в губернатори і мати свій вплив не тільки в центрі, а й в регіонах. Яскравий приклад Закарпаття, коли СДПУ(о) контролює призначення будь-якого чиновника регіону.
Позиція президента в цій ситуації виглядає дуже специфічною. Його лояльність до партії регіонів засвідчує, що він хотів би частково віддалитися від олігархічних груп .А Азаров , який може контролювати олігархів, оскільки в його активах найбільше досьє на напівкримінальні та напівлегальні бізнесові стосунки, може бути добрим помічником у цьому. Це, щоправда, може породити конфлікт між тими політичними силами, які претендують на місця в парламенті , і які репрезентують бізнес-інтереси бюрократичних еліт , і тих силових структур( а Азарова можна віднести до силової структури) , які можуть протидіяти олігархічним інтересам…
Сам президент, схоже, зацікавлений в поглибленні цього конфлікуту між олігархічними групами , які його підтримують ( і в цьому є парадокс), а з іншого боку між партіями, які мають стосунок до силових структур.
Очевидно, це пояснюється бажанням президента утворити більшість, яка б забезпечила йому дворічне безпечне існування до майбутніх президентських виборів. З іншого боку він зовсім не прагне, щоб якась одна чи дві політичні сили монополізували парламент. Саме тому партія регіонів є водночас і його союзником і противагою олігархічним силам.
Якщо ж говорити про можливий успіх партії на майбутніх виборах, то вона, за деякими даними, зможе безперешкодно контролювати 7-9 областей, а отже розраховувати на неабиякий успіх.
Водночас це був перший сигнал про те, що регіони стають самодостатньою політичною силою.
З огляду на практику проведення референдуму, коли були задіяні всі мобілізаційні ресурси регіонів, стає очевидним , що мобілізація адміністративного ресурсу, а точніше громадян на наступних парламентських виборах цілком зосереджується на рівні регіонів. Невипадково ряд партій створили партію регіонів, яка намагається об”єднати зусилля регіональних еліт і контролювати процес виборів до парламенту. Досі цей процес контролювали так звані олігархи. Така зміна впливів породжує певний конфлікт у межах політичних еліт, оскільки відомо, що такі партії як СДПУ(О) чи Демосоюз теж не проти рекомендувати своїх людей в губернатори і мати свій вплив не тільки в центрі, а й в регіонах. Яскравий приклад Закарпаття, коли СДПУ(о) контролює призначення будь-якого чиновника регіону.
Позиція президента в цій ситуації виглядає дуже специфічною. Його лояльність до партії регіонів засвідчує, що він хотів би частково віддалитися від олігархічних груп .А Азаров , який може контролювати олігархів, оскільки в його активах найбільше досьє на напівкримінальні та напівлегальні бізнесові стосунки, може бути добрим помічником у цьому. Це, щоправда, може породити конфлікт між тими політичними силами, які претендують на місця в парламенті , і які репрезентують бізнес-інтереси бюрократичних еліт , і тих силових структур( а Азарова можна віднести до силової структури) , які можуть протидіяти олігархічним інтересам…
Сам президент, схоже, зацікавлений в поглибленні цього конфлікуту між олігархічними групами , які його підтримують ( і в цьому є парадокс), а з іншого боку між партіями, які мають стосунок до силових структур.
Очевидно, це пояснюється бажанням президента утворити більшість, яка б забезпечила йому дворічне безпечне існування до майбутніх президентських виборів. З іншого боку він зовсім не прагне, щоб якась одна чи дві політичні сили монополізували парламент. Саме тому партія регіонів є водночас і його союзником і противагою олігархічним силам.
Якщо ж говорити про можливий успіх партії на майбутніх виборах, то вона, за деякими даними, зможе безперешкодно контролювати 7-9 областей, а отже розраховувати на неабиякий успіх.
