Прага, 22 травня 2001 — Верховний Суд Сполучених Штатів Америки став на бік свободи слова — так коментують його понеділкове рішення: Суд зняв відповідальність із засобів інформації, які поширили запис однієї телефонної розмови, хоча сам її запис було зроблено незаконно. Підставою такої ухвали в цій справі стало велике суспільне значення підслуханої розмови.
Право громадськості знати важливу інформацію переважує право окремих громадян на таємницю приватного спілкування, вирішив Верховний Суд США більшістю голосів — 6 проти 3. Дія Першої поправки до американської Конституції, яка захищає свободу слова, поширюється й на розповсюдження інформації, отриманої незаконно — за умови, що самі її поширювачі не порушили закон, здобуваючи її і що ця інформація суспільно важлива, вирішила більшість суддів.
Цим закінчено стару справу, що тягнеться ще з 1993 року: тоді місцева радіостанція в штаті Пенсильванія пустила в ефір запис розмови мобільним телефоном двох профспілкових діячів. У розмові йшлося про те, що коли члени шкільної ради не задовольнять вимогу профспілки вчителів підняти платню, то треба буде декому з них «порозвалювати ∂анки». Хто підслухав і записав розмову — невідомо; плівку підкинули до поштової скриньки супротивника вимог учителів, який і передав її на радіо.
Підслухані діячі стверджували, що ведучий програми порушив федеральний закон і закон штату, бо випустив в ефір вочевидь незаконно зроблений запис.
Та, як мовиться в ухвалі більшості суддів, у цьому випадку міркування захисту приватності поступаються, переважає натомість суспільно важливе значення оприлюднених матеріялів.
Але з ухвали очевидно, що Перша поправка переважила тільки через те, що в цій конкретній справі чітко визначено: засоби інформації не брали участі в здобуванні запису і отримали його, самі не порушивши закон, а інформація в ньому мала вже згадане важливе суспільне значення. Суд не пішов на всеохопне рішення щодо конституційності обмежень на публікацію правдивої інформації взагалі, обмежившись лише одним випадком.
Підкреслила це й позиція двох членів суддівської більшості, які занотували й свою окрему думку: якби факти були хоч трохи інакші, рівновага могла би зміститися в протилежний бік — захист приватності переважив би свободу слова.
Натомість решта троє суддів виклали протилежну думку: вони вважають, що відповідальність засобів інформації за поширення незаконно здобутих матеріялів просто необхідна, щоб відвернути громадян від шпигування за іншими, бо тільки це позбавило б такі матеріяли ринку.
Та більшість членів Верховного Суду вирішила по-іншому: вони підтримали права преси — і фактично завдали поразки Міністерству юстиції США, яке домагалося вдатися до закону, що захищає приватність телефонних розмов та інших електронних засобів спілкування.
Представники компаній мобільного зв’язку загалом дещо розчаровані рішенням Верховного Суду — але це розчарування зменшує те, що ухвала вузько спрямована на одну справу; до того ж нині більшість абонентів користується цифровим зв’язком, який так просто не прослухаєш, як то було 8 років тому.
А журналісти по всій Америці все-таки зітхнули з полегшенням.
Право громадськості знати важливу інформацію переважує право окремих громадян на таємницю приватного спілкування, вирішив Верховний Суд США більшістю голосів — 6 проти 3. Дія Першої поправки до американської Конституції, яка захищає свободу слова, поширюється й на розповсюдження інформації, отриманої незаконно — за умови, що самі її поширювачі не порушили закон, здобуваючи її і що ця інформація суспільно важлива, вирішила більшість суддів.
Цим закінчено стару справу, що тягнеться ще з 1993 року: тоді місцева радіостанція в штаті Пенсильванія пустила в ефір запис розмови мобільним телефоном двох профспілкових діячів. У розмові йшлося про те, що коли члени шкільної ради не задовольнять вимогу профспілки вчителів підняти платню, то треба буде декому з них «порозвалювати ∂анки». Хто підслухав і записав розмову — невідомо; плівку підкинули до поштової скриньки супротивника вимог учителів, який і передав її на радіо.
Підслухані діячі стверджували, що ведучий програми порушив федеральний закон і закон штату, бо випустив в ефір вочевидь незаконно зроблений запис.
Та, як мовиться в ухвалі більшості суддів, у цьому випадку міркування захисту приватності поступаються, переважає натомість суспільно важливе значення оприлюднених матеріялів.
Але з ухвали очевидно, що Перша поправка переважила тільки через те, що в цій конкретній справі чітко визначено: засоби інформації не брали участі в здобуванні запису і отримали його, самі не порушивши закон, а інформація в ньому мала вже згадане важливе суспільне значення. Суд не пішов на всеохопне рішення щодо конституційності обмежень на публікацію правдивої інформації взагалі, обмежившись лише одним випадком.
Підкреслила це й позиція двох членів суддівської більшості, які занотували й свою окрему думку: якби факти були хоч трохи інакші, рівновага могла би зміститися в протилежний бік — захист приватності переважив би свободу слова.
Натомість решта троє суддів виклали протилежну думку: вони вважають, що відповідальність засобів інформації за поширення незаконно здобутих матеріялів просто необхідна, щоб відвернути громадян від шпигування за іншими, бо тільки це позбавило б такі матеріяли ринку.
Та більшість членів Верховного Суду вирішила по-іншому: вони підтримали права преси — і фактично завдали поразки Міністерству юстиції США, яке домагалося вдатися до закону, що захищає приватність телефонних розмов та інших електронних засобів спілкування.
Представники компаній мобільного зв’язку загалом дещо розчаровані рішенням Верховного Суду — але це розчарування зменшує те, що ухвала вузько спрямована на одну справу; до того ж нині більшість абонентів користується цифровим зв’язком, який так просто не прослухаєш, як то було 8 років тому.
А журналісти по всій Америці все-таки зітхнули з полегшенням.
