Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 00:40

Новий італійський прем’єр Сільвіо Берлусконі не встиг обійняти посаду, а вже розплакався


Новий італійський прем’єр Сільвіо Берлусконі не встиг обійняти посаду, а вже розплакався

Рим, 24 травня 2001 – У переповненому театрі Бранкачо зібралися гарячі прихильники Берлусконі. Обраний величезною більшістю новий прем’єр представляв свого обранця на посаду римського мера – досі нікому невідомого Антоніо Таяні. За опитуваннями, він іде трохи позаду лівого кандидата Вальтера Вольтроні, що задля цього облишив керівництво Демократичної лівої. І оте трохи Берлусконі взявся ліквідувати з властивою йому несамовитою енергією. На початку мітингу заспівали національний гімн. На відміну від футболістів, не раз упійманих на тому, що гімн мугикають, бо не знають слів, Берлусконі співав у повний голос з рукою на серці.

Людина безмежних амбіцій, він би либонь і на оперного тенора балотувався, якби їх обирали голосуванням. Недарма про нього жартують – мовляв, на весіллі він хоче бути нареченою, а на похованні покійником. І от, власне, на патріотичному рядку про готовність вмерти за батьківщину чіткий і діловий прем’є-підприємець зронив сльозу. Потім, промовляючи перед закоханими в нього прихильниками вибачився, бо, каже, був зворушений. До цього він плакав лише одного разу, відвідавши три роки тому табір албанських втікачів у Бриндізі на півдні Італії. Тоді з тих сліз немало кепкували сатирики, бо албанські родини, яких він напоказ узяв під своє піклування, скоро безслідно зникли з горизонту і, кажуть, не могли добитися до покровителя і в гострій потребі.

Сумніватися в щирості нинішніх сліз немає підстав. Берлусконі, треба віддати йому належне, витримав шалений опір, вийшов сухим з-понад десятка процесів у корупції й мусив посміхатися, коли найпрестижніші органи зарубіжної преси напали на нього разом за пару тижнів до виборів. Нервовому напруженню такого кандидата не позаздриш, то ж не виключено, що раптова сльоза набігла від полегшення, яке дає тяжко завойована перемога. Чого тільки не приймеш від такого обранця! Навіть кандидата на мера, характеризованого самим політичним месією як відданого і хороброго солдатика, що ніколи не відступав і ніколи не сперечався. Видатна особистість, чи не так? Саме на солдатиках, які мліють навіть від такої двозначної, мимовільно іронічної похвали полководця, заснована його тверда обіцянка через п’ять років подарувати італійцям невпізнанну Італію.

А щодо мимовільної сльози – сатирики вже тут як тут. Ось новину обговорюють два карикатурних персонажі. Один: «Чув? Берлусконі розплакався». Другий: «Тепер на цьому місці треба поставити церкву».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG