Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 20:33

Симон Петлюра – обличчя української трагедії початку ХХ століття


Симон Петлюра – обличчя української трагедії початку ХХ століття

Прага, 25 травня 2001 – Симон Петлюра був одним з провідних діячів українських визвольних змагань початку ХХ століття, котрий розпочав свою діяльність як соціал-демократ і на початку пов’язував автономні сподівання для України з «гаслами міжнароднього соціялізму» і «клясової боротьби українського пролетаріяту». А закінчив свій шлях, як глава екзильного уряду УНР, котрого було вбито 25 травня 1926 року на вулиці Расін у Парижі внаслідок більшовицького замаху.

Симона Петлюру вважали ворогом не лише царський уряд і російські більшовики та денікінці але й українські патріоти з Гетьманату Скоропадького, котрі заарештували колишнього члена Центральної Ради за антигетьманський Маніфест. У листопаді 1918 року, після успішного вигнання гетьманців з Києва і визволення земця Петлюри з в’язниці розпочався найвищий етап його політичної діяльності, що ознаменувалося призначенням на посаду Головного Отамана Армії Української Народної Республіки. 11 лютого 1919 року, після від’їзду за кордон Володимира Винниченка, Симон Петлюра став головою Директорії і всю енергію звернув на організацію армії та на здобуття допомоги з боку держав Антанти. Він розумів, що без надійних союзників відстояти незалежну Україну не вдасться. На цьому фронті він тяжко пережив втрату Києва на рубежі серпня-вересня 1919 року та розрив з лідерам ЗУНР, які, у свою чергу, були люті на главу Директорії за його здачу Галичини полякам, хоча самі встигли послужити і денікінцям, і більшовикам. Пакт про спільний наступ поляків і української армії Симона Петлюри на більшовиків був останньою значною операцією у війні за незалежність України. Головному Отаманові вдалося навіть збильшити свої війська з 15 до 35 тисяч вояків але сили ці були замалі і 10 листопада 1920 року вони інтернувалися на території Польщі. Сам Петлюра з притаманним йому журналістським хистом писав після того: «Те становище, в якому ми зараз перебуваємо можна схарактеризувати так: під тиском переважаючих сил ворога та з огляду на несприяючу міжнародну ситуацію, ми відійшли…Ми уважаємо себе ні морально, ні ідейно не розбитими». Це, звичайно непокоїло більшовицьке ДПУ, яке розпочинало велике полювання за українськими лідерами в екзилі. Одним із перших був вбитий Симон Петлюра.

Стараннями французьких лівих суд над вбивцею Петлюри, єврейським анархістом Самуелем Шварцбартом, перетворився на суд над мертвим вже Симоном Петлюрою і урядом УНР, яких на цьому судилищі представляли безпосередніми винуватцями єврейських погромів у розпалі громадянської війни на Україні. Але мало хто зауважив тоді, що вже на початку березня 1927 року, а суд у справі Шварцбарта відбувався у жовтні цього ж року, з Парижа зник агент ДПУ Михайло Володін, який ошивався тут з серпня 1925 року. 1990 році ландскнехти КДБ визнали у окремій публікації, що вбивство Петлюри було заплановане у Москві.

А що стосується єврейських погромів і Симона Петлюри, то варто нагадати про долю отамана Семесенка, котрий організував єврейський погром у Проскурові у лютому 1919 року. Сам Головний Отаман розпорядився стратити винуватця цієї проскурівської трагедії, як потім було страчено за вироками військо-польових судів й низка інших українських партизанських селянських ватажків учасників погромів, з якими пізніше все ж пов’язувалася вина уряду УНР за ці трагедії євреїв. З цього приводу досить влучно висловився близький до Петлюри, один із лідерів сіоністів, Володимир Жаботинський, він одразу ж після смерті Симона у публікації відкинув всі висовувані проти нього і УНР обвинувачення в антисемітизмі та погромництві. Жаботинській, як і пізніше історик Пітер Кенез, вважав, що бідою Симона Петлюри було те, що він не вмів і не був здатним припинити ту криваву вакханалію, яка була загальною для всіх народів, що населяли Україну.

А сама постать Симона Петлюри, не зважаючи на всю його ідейну та політичну суперечливість, і сьогодні є своєрідним уроком для українців. Він вважав головними для майбутнього свого народу - єдність і своєчасність і писав, зокрема, «Деякі риси української вдачі вимагають частішого нагадування про вагу своєчасності, бо нехтування нею не раз призводило вже в нашій історії до фатальних наслідків…Тільки спільними силами всіх творчих елементів нашого громадянства ми зможемо собі дати раду..». Ось і подумайте над цим, сьогоднішні творчі сили України.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG