Прага, 30 травня 2001 – Наступну політичну тему розпочнемо поетично – уривком з вірша російського слов’янофіла Хом’якова:
“Орлы словянские взлетают Широким дерзостным крылом, Но мощную главу склоняют Пред старшим северным орлом”…
Це може послужити епіграфом до чергової тусовки з фуршетом, яка відбудеться у Москві під гучною назвою “З’їзд слов’янських народів”. Яка мета цього видовища, в якому не беруть участь представники більшості слов”янських народів і яку користь від цього спектаклю очікувати?
Для України – ніякої користі не буде.
Те що 1 і 2 червня відбуватиметься у Москві під назвою “З’зд слов’нських народів”, це зліт ніяких не орлів, а ностальгіків і спритних ділків від політики і бізнесу, яким потрібна реклама. Дивіться, мовляв предтеча світлого майбутнього слов’янства.
В дійсності йдеться про чергову візантійсько-пострадянську церемонію-тусовку, яка нікого до нічого не зобов’язує. Вживаю слово “чергову” тому що на початку квітня у Москві вже щось аналогічне відбулося під назвою “8 всеслов’янський з’їзд”. Це була кумедія. Російська газета “Коммерсант” писала, що на цьому З’їзді мовилося здебільшого про “вороже нашестя” на слов’ян з боку США, що учасники спектаклю висловили намір створити слов’янську спецслужбу, яка б своєчасно викривала колаборантів і не допускала до влади “ублюдків”, які служать Вашінгтону. Та ще й продавали в кулуарах з’їзду книжки “Еврейський фашизм в России”, “Чего от нас хотят евреи” та інші аналогічного змісту.
Учасник квітневого вселов’янського з’їзду від соціалістичної партії України, народний депутат України Ніна Марковська в газеті “Товариш” звітувала в іншій тональності: що делегатів з’їзду тривожили такі проблеми як зростаюча захворюваність і смертність серед слов’ян, поширення соціальних недуг – туберкульозу, сифілісу, алкоголізму, наркоманії” тощо.
Очевидно нардеп України пані-товаришка Марковська добре знає, що такі проблеми не розв’язуються на тусовках, а в парламенті кожної окремої держави. Корисніше буде менше про такі серйозні проблеми говорити-балакати на слов’янських з’їздах, а більше розв’язувати їх законодавчою працею у стінах рідного парламенту.
Днями лідер фракції “Солідарність” Петро Порошенко, який також буде учасником (він мабуть є і одним із спонсорів) слов’янського з’їзду у Москві заявив, що на ньому одним з головних питань буде – цитую: “поліпшення відносин між трьома країнами в економічній сфері – в металургії, хімії, АПК, переробній промисловості”
Звучить непереконливо, навіть несерйозно. Невже ж про скасування російською стороною квот на експорт до Росії українських труб або цукру швидше можна буде домовитися на слов’янському базарі, ніж на рівні урядів? Навіщо дурити народ?!
В Україні потрібно прочистити джунглю беззаконня, чиновницького свавілля, корупції, обмежити апетит знахабнілих ділків, які використовують діри в українському законодавстві для свого збагачення, схвалити відповідні закони для полегшення підприємницької діяльності та іноземних інвестицій. Це, власне, робота парламентарів. Ніяки східнослов’янські лобзанія цього не вирішать.
А що вже й казати про кіпучу діяльність нардепа України Сергія Кіяшка – одного з моторів московської тусовки. Колишній супер-лівий член керівництва Соціалістичної партії України перебіг до фракції “Солідарність”, де, звісно, значно менше соціалізму, проте - більше грошей. Незадовго до арешту югославського екс-диктатора Мілошевича Кіяшко їздив до Бєлграда пропонуючи йому очолити несерйозний есендівський “Євроазійський соціалістичний конгрес”. Відтак Кіяшко взявся за організацію української участі на московському з’їзді. Лівацьке русотяпство нардепа настільки активне, що запитуєш чи вистачає йому часу для серйозної законотворчої діяльності в українському парламенті. Хай про це спитають нардепа Кіяшка його виборці.
Очевидно, що московська східно-слов’янська тусовка не обійдеться і без представників Селянської партії України. Буде Олександр Ткаченко та інші селянські барони, які також у поті чола працюють. Ні, не задля полегшення життя українських селян, а задля визволення з тюрми Мілошевича. Це ж треба! Селянська партія України зібрала і передала до посольства Югославії в Києві петицію з 485 тисячами підписів з вимогою негайного звільнення “інтернаціонального героя” Мілошевича.
Що це прояв гуманізму чи самодурства!
Сербський уряд і громадськість, перефразовуючи прислів’я – “коня кують” готуються судити свого “героя” за злочини, а “жаба – Селянська партія України – ногу наставляє”.
Отож новоспечені селянські барони України, давно махнувши рукою на долю своїх вчорашніх колгоспних кріпаків очікують своєї старости в українському парламенті і поїдуть обмінюватися поцілунками до Москві.
Але пора відповісти на сакраментальне запитання: кому цей з’їзд пострадянських слов’ян у Москві потрібен, яким керуватиме російській комуніст Селезньов. Так, той самий спікер російської Держдуми, котрий торік восени, відвідавши Крим бідкався, що “слов’янські народи не можуть жити один без одного” і що “білоруси, українці та росіяни – один народ”.
Мабуть вам, шановні слухачі, стає зрозуміло, хто ж зацікавлений у подібних спектаклях. Якщо ні, то дозвольте ще на одну промовисту цитату. Основною метою слов’янського з’їзду у Москві, заявив днями президент Міжнародного фонду слов’янської писемності і культури В’ячеслав Кліков є “створення структур для роботи по об’єднанню російського народу в межах його історичної території”.
Не розумієте, що таке “російська історична територія”? Згадайте про настирливі заяви московського патріарха Алексея Другого про те, що не лише Росія, а вся Білорусь, вся Україна це канонічна територія Російської православної церкви.
Звісно, “канонічну” територію (і загарбану) росіяни вміють зберігати, примножувати, як треба то і за допомогою не лише церковних канонів а й канонади, як у Чечні.
Зрештою, нагадаю ще виступ ватажка російських комуністів Зюганова на позачерговому з’їзді КПРФ у вересні 99 року. Зюганов тоді проголосив необхідність “збирання земель. Відтворення єдиної союзної держави. Єдиного геополітичного простору континентальної Євразії”, “побудову нової Великої Росії”.
Ось і вимальовується картина для чого в білокам’яній час од часу російські політики і священники влаштовують усілякі тусовки під назвою “слов’янські з’їзди”, вже як правило – без чехів, словаків, поляків, хорватів, словенців, болгар і сербів. Вони вже, схоже, не браття, вони бо хочуть не до СНД, а до Європейського Союзу, де незрівняно більше порядку і соціальної справедливості, ніж на пострадянському базарі.
Україні від цього чергового слов’янського лобзанія ніякої користі не буде. Російські політики в червоних і в чорних рясах прагнуть Великої Росії, а українські паломники їдуть до Москви наївно вірячі ,що йдеться про слов’янське братерство.
Втім, дуже імовірно, що весь цей черговий спектакль-тусовка закінчиться так, як закінчувалися попередні, як свого часу писав Грибоєдов:
“Не то чтоб новизны вводить! Избави Бог! А придерутся к тому, к сему, А больше ни к чему. Посорят, пошумят – і разойдутся”
От тобі “Горе от ума” на початку третього тисячоліття.
“Орлы словянские взлетают Широким дерзостным крылом, Но мощную главу склоняют Пред старшим северным орлом”…
Це може послужити епіграфом до чергової тусовки з фуршетом, яка відбудеться у Москві під гучною назвою “З’їзд слов’янських народів”. Яка мета цього видовища, в якому не беруть участь представники більшості слов”янських народів і яку користь від цього спектаклю очікувати?
Для України – ніякої користі не буде.
Те що 1 і 2 червня відбуватиметься у Москві під назвою “З’зд слов’нських народів”, це зліт ніяких не орлів, а ностальгіків і спритних ділків від політики і бізнесу, яким потрібна реклама. Дивіться, мовляв предтеча світлого майбутнього слов’янства.
В дійсності йдеться про чергову візантійсько-пострадянську церемонію-тусовку, яка нікого до нічого не зобов’язує. Вживаю слово “чергову” тому що на початку квітня у Москві вже щось аналогічне відбулося під назвою “8 всеслов’янський з’їзд”. Це була кумедія. Російська газета “Коммерсант” писала, що на цьому З’їзді мовилося здебільшого про “вороже нашестя” на слов’ян з боку США, що учасники спектаклю висловили намір створити слов’янську спецслужбу, яка б своєчасно викривала колаборантів і не допускала до влади “ублюдків”, які служать Вашінгтону. Та ще й продавали в кулуарах з’їзду книжки “Еврейський фашизм в России”, “Чего от нас хотят евреи” та інші аналогічного змісту.
Учасник квітневого вселов’янського з’їзду від соціалістичної партії України, народний депутат України Ніна Марковська в газеті “Товариш” звітувала в іншій тональності: що делегатів з’їзду тривожили такі проблеми як зростаюча захворюваність і смертність серед слов’ян, поширення соціальних недуг – туберкульозу, сифілісу, алкоголізму, наркоманії” тощо.
Очевидно нардеп України пані-товаришка Марковська добре знає, що такі проблеми не розв’язуються на тусовках, а в парламенті кожної окремої держави. Корисніше буде менше про такі серйозні проблеми говорити-балакати на слов’янських з’їздах, а більше розв’язувати їх законодавчою працею у стінах рідного парламенту.
Днями лідер фракції “Солідарність” Петро Порошенко, який також буде учасником (він мабуть є і одним із спонсорів) слов’янського з’їзду у Москві заявив, що на ньому одним з головних питань буде – цитую: “поліпшення відносин між трьома країнами в економічній сфері – в металургії, хімії, АПК, переробній промисловості”
Звучить непереконливо, навіть несерйозно. Невже ж про скасування російською стороною квот на експорт до Росії українських труб або цукру швидше можна буде домовитися на слов’янському базарі, ніж на рівні урядів? Навіщо дурити народ?!
В Україні потрібно прочистити джунглю беззаконня, чиновницького свавілля, корупції, обмежити апетит знахабнілих ділків, які використовують діри в українському законодавстві для свого збагачення, схвалити відповідні закони для полегшення підприємницької діяльності та іноземних інвестицій. Це, власне, робота парламентарів. Ніяки східнослов’янські лобзанія цього не вирішать.
А що вже й казати про кіпучу діяльність нардепа України Сергія Кіяшка – одного з моторів московської тусовки. Колишній супер-лівий член керівництва Соціалістичної партії України перебіг до фракції “Солідарність”, де, звісно, значно менше соціалізму, проте - більше грошей. Незадовго до арешту югославського екс-диктатора Мілошевича Кіяшко їздив до Бєлграда пропонуючи йому очолити несерйозний есендівський “Євроазійський соціалістичний конгрес”. Відтак Кіяшко взявся за організацію української участі на московському з’їзді. Лівацьке русотяпство нардепа настільки активне, що запитуєш чи вистачає йому часу для серйозної законотворчої діяльності в українському парламенті. Хай про це спитають нардепа Кіяшка його виборці.
Очевидно, що московська східно-слов’янська тусовка не обійдеться і без представників Селянської партії України. Буде Олександр Ткаченко та інші селянські барони, які також у поті чола працюють. Ні, не задля полегшення життя українських селян, а задля визволення з тюрми Мілошевича. Це ж треба! Селянська партія України зібрала і передала до посольства Югославії в Києві петицію з 485 тисячами підписів з вимогою негайного звільнення “інтернаціонального героя” Мілошевича.
Що це прояв гуманізму чи самодурства!
Сербський уряд і громадськість, перефразовуючи прислів’я – “коня кують” готуються судити свого “героя” за злочини, а “жаба – Селянська партія України – ногу наставляє”.
Отож новоспечені селянські барони України, давно махнувши рукою на долю своїх вчорашніх колгоспних кріпаків очікують своєї старости в українському парламенті і поїдуть обмінюватися поцілунками до Москві.
Але пора відповісти на сакраментальне запитання: кому цей з’їзд пострадянських слов’ян у Москві потрібен, яким керуватиме російській комуніст Селезньов. Так, той самий спікер російської Держдуми, котрий торік восени, відвідавши Крим бідкався, що “слов’янські народи не можуть жити один без одного” і що “білоруси, українці та росіяни – один народ”.
Мабуть вам, шановні слухачі, стає зрозуміло, хто ж зацікавлений у подібних спектаклях. Якщо ні, то дозвольте ще на одну промовисту цитату. Основною метою слов’янського з’їзду у Москві, заявив днями президент Міжнародного фонду слов’янської писемності і культури В’ячеслав Кліков є “створення структур для роботи по об’єднанню російського народу в межах його історичної території”.
Не розумієте, що таке “російська історична територія”? Згадайте про настирливі заяви московського патріарха Алексея Другого про те, що не лише Росія, а вся Білорусь, вся Україна це канонічна територія Російської православної церкви.
Звісно, “канонічну” територію (і загарбану) росіяни вміють зберігати, примножувати, як треба то і за допомогою не лише церковних канонів а й канонади, як у Чечні.
Зрештою, нагадаю ще виступ ватажка російських комуністів Зюганова на позачерговому з’їзді КПРФ у вересні 99 року. Зюганов тоді проголосив необхідність “збирання земель. Відтворення єдиної союзної держави. Єдиного геополітичного простору континентальної Євразії”, “побудову нової Великої Росії”.
Ось і вимальовується картина для чого в білокам’яній час од часу російські політики і священники влаштовують усілякі тусовки під назвою “слов’янські з’їзди”, вже як правило – без чехів, словаків, поляків, хорватів, словенців, болгар і сербів. Вони вже, схоже, не браття, вони бо хочуть не до СНД, а до Європейського Союзу, де незрівняно більше порядку і соціальної справедливості, ніж на пострадянському базарі.
Україні від цього чергового слов’янського лобзанія ніякої користі не буде. Російські політики в червоних і в чорних рясах прагнуть Великої Росії, а українські паломники їдуть до Москви наївно вірячі ,що йдеться про слов’янське братерство.
Втім, дуже імовірно, що весь цей черговий спектакль-тусовка закінчиться так, як закінчувалися попередні, як свого часу писав Грибоєдов:
“Не то чтоб новизны вводить! Избави Бог! А придерутся к тому, к сему, А больше ни к чему. Посорят, пошумят – і разойдутся”
От тобі “Горе от ума” на початку третього тисячоліття.
