Київ, 5 червня 2001 - Чи реальними шляхами зміни глави держави є, по-перше, референдум про довіру йому і трансформацію владної системи, по-друге, парламентська процедура імпічменту? І чи здатен за теперішніх обставин Леонід Кучма ефективно виконувати свої обов‘язки?
Яке б із запитань референдуму не взяти, виникають сумніви щодо відповідності тексту запитань вимогам чинного законодавства. Запитання мають бути висловлені так, щоб на них можна було чітко й однозначно відповісти: “Так” або “Ні”. Але чи надається до однозначного розуміння запитання: "Чи Ви згодні з тим, що в Україні внаслідок правління президента Кучми утвердився авторитарний, антидемократичний владний режим і тому потрібно після відставки нинішнього президента встановити європейську модель організації влади, за якої народ через обраних ним своїх представників бере участь у формуванні Кабінету міністрів України та здійснює контроль за його діяльністю"?
По-перше, тут у прихованій формі наявні два запинання: щодо оцінки правління Леоніда Кучми і щодо вибору оптимальної форми правління. По-друге, що таке “європейська модель організації влади”? Конституційна монархія, президентсько-парламентська чи парламентська республіка? То що ж означатиме ствердна відповідь на зазначене запитання? Незрозуміло. Отож у будь-якому разі навряд чи воно пройде через “сито” розгляду у Конституційному Суді.
Тепер про можливість усунення президента Леоніда Кучми з посади шляхом імпічменту. Законами ця процедура не виписана, тож дискусійною є її леґітимність. Але, навіть якщо керуватися безпосередньо Конституцією, там легко знайти норми про дві третини і три чверті конституційного складу парламенту, потрібні для ухвалення рішень на певних етапах імпічменту.
Отож у антипрезидентському екстазі мають злитися олігархи, комуністи й націонал-демократи; щоб це стало ймовірним, президент має не тільки здійснити щось надзвичайно страшне, а й посваритися з усіма політичними силами України, а це на сьогодні виглядає нереальним.
Але не менш нереальний вигляд має й подальше перебування Леоніда Кучми на посаді повновладного глави демократичної держави. За даними соціологів, тією чи іншою мірою довіряють президенту біля 20% українських громадян. Резерви підвищення власного рейтинґу у Кучми відсутні. У подальшому він може чи бути слабким, маніпульованим іззовні президентом, чи диктатором, котрий спирається не на народ, а на силові структури.
Яке б із запитань референдуму не взяти, виникають сумніви щодо відповідності тексту запитань вимогам чинного законодавства. Запитання мають бути висловлені так, щоб на них можна було чітко й однозначно відповісти: “Так” або “Ні”. Але чи надається до однозначного розуміння запитання: "Чи Ви згодні з тим, що в Україні внаслідок правління президента Кучми утвердився авторитарний, антидемократичний владний режим і тому потрібно після відставки нинішнього президента встановити європейську модель організації влади, за якої народ через обраних ним своїх представників бере участь у формуванні Кабінету міністрів України та здійснює контроль за його діяльністю"?
По-перше, тут у прихованій формі наявні два запинання: щодо оцінки правління Леоніда Кучми і щодо вибору оптимальної форми правління. По-друге, що таке “європейська модель організації влади”? Конституційна монархія, президентсько-парламентська чи парламентська республіка? То що ж означатиме ствердна відповідь на зазначене запитання? Незрозуміло. Отож у будь-якому разі навряд чи воно пройде через “сито” розгляду у Конституційному Суді.
Тепер про можливість усунення президента Леоніда Кучми з посади шляхом імпічменту. Законами ця процедура не виписана, тож дискусійною є її леґітимність. Але, навіть якщо керуватися безпосередньо Конституцією, там легко знайти норми про дві третини і три чверті конституційного складу парламенту, потрібні для ухвалення рішень на певних етапах імпічменту.
Отож у антипрезидентському екстазі мають злитися олігархи, комуністи й націонал-демократи; щоб це стало ймовірним, президент має не тільки здійснити щось надзвичайно страшне, а й посваритися з усіма політичними силами України, а це на сьогодні виглядає нереальним.
Але не менш нереальний вигляд має й подальше перебування Леоніда Кучми на посаді повновладного глави демократичної держави. За даними соціологів, тією чи іншою мірою довіряють президенту біля 20% українських громадян. Резерви підвищення власного рейтинґу у Кучми відсутні. У подальшому він може чи бути слабким, маніпульованим іззовні президентом, чи диктатором, котрий спирається не на народ, а на силові структури.
