Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 11:37

“Закон про політичні партії”. Яка його суть?


“Закон про політичні партії”. Яка його суть?

Київ, 5 червня 2001 - Домовленості щодо нового прем‘єра, щодо урядової програми, щодо вибору стратегічних орієнтирів України відбуваються – принаймні, номінально – на рівні політичних партій та їхніх парламентських фракцій. Тим часом ще недавно політичні партії були невідомо ким: чи то різновидом громадських організацій, чи то обслугою можновладців. Тепер у дію увійшов “Закон про політичні партії”.

“Партія веде”, – написав колись Павло Тичина. Одна-єдина. Вела – і завела. Після цього останнє десятиліття Україну вели безпартійні. Як президенти, так і керівники урядів. Теж з відомими результатами. І от тепер ситуація, нарешті, може докорінно змінитися. Після підписання президентом багатостраждального “Закону про політичні партії” нарешті виникають умови для того, щоб влада, з одного боку, не була монопольною і безконтрольною, з іншого – анонімною і безвідповідальною.

“Закон про партії” передбачає низку прав та обов‘язків чільних суб‘єктів політичного життя. Зокрема, він рішуче кладе край продовженню практики створення та існування десятків дрібних (званих “диванними”, партійок, все членство яких можна умістити на одній канапі). Так само і з тими, хто аґітує за ліквідацію незалежності чи силове захоплення влади, за посягання на права і свободи людини під гаслом “диктатури пролетаріату”: ці партії мають бути заборонені через рішення Верховного Суду. Зрештою, і властиво реґіональні партії (нині зареєстровані як всеукраїнські) мають зникнути.

Щоправда, всі ці дива демократії стануться тільки за два роки, але все ж уже зараз багато хто замислиться щодо свого політичного майбутнього, що, поза сумнівом, має сприяти злиттю дрібних партій і непопулярності політичного екстремізму. Закон містить ґарантії щодо опозиції, у тому числі – і щодо її можливості критикувати владу і викладати свою позицію у державних і недержавних мас-медіа.

Таким чином, “Закон про політичні партії” фактично леґалізує ці партії, виокремлює їх з-поміж низки інших громадських організацій, забороняє втручання центральної і місцевої бюрократії у діяльність партій. З іншого боку, виникає запитання: чи не забагато виконавча влада має прав щодо політичних партій? Адже реєстрація партій проводиться саме виконавчою владою – Міністерством юстиції – і ця структура разом із Центрвиборчкомом здійснюють нагляд за партійною діяльністю.

На додачу фінансову діяльність партій контролюють податківці плюс місцеві органи влади, а Генпрокурор може вносити подання щодо заборони тієї чи іншої партії. Видається, аби не потрапити під пресинґ з боку чинної виконавчої влади, більшість партій (принаймні, у період між виборами) демонструватимуть позірну лояльність. І хіба що у виборчий період чи у час формування нового уряду справжнє обличчя політичних партій України відкриватиметься рядовому виборцеві.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG