Прага, 6 червня 2001 — Колишній цар Болгарії, а нині найбільший улюбленець широкої публіки Симеон Другий із офіційним початком передвиборчої кампанії оприлюднив свою платформу. Його обіцянки дуже до вподоби багатьом виборцям країни, зубожілої за попередніх урядів і посткомуністів, і «демократів». Але оглядачі, які встояли перед чарами Симеонових слів, попереджають про небезпеку: на парламентських виборах 17 червня до влади в Болгарії може прийти популіст.
Моя мета — поліпшити рівень життя кожного: жити стане краще, прибутки зростуть, усі матимуть більше грошей на витрати, – обіцяє громадянин Болгарії Симеон Борисов Сакс-Кобурґ-Ґотський. – Я заснував свій рух для того, щоб запровадити нову мораль в економіку, бизнес і політику, – каже людина, що її краще знають як колишнього царя Болгарії, Симеона Другого.
Усе це, а ще побороти корупцію, скоротити безробіття, знизити податки, надати дешеві кредити малим і середнім підприємствам і поліпшити системи освіти й охорони здоров’я, найпопулярніший у країні діяч збирається зробити за 800 днів, якщо його Національний рух Симеона Другого прийде до влади.
Такі слова гучно відлунюють у серцях пересічних болгар у країні, де безробіття не менше від 18 відсотків, де нинішній уряд коаліції Союзу демократичних сил пішов на болісні економічні реформи, які розорили багатьох, і зупинив глибоку кризу — але так і не зміг поліпшити становище по десятиліттях влади комуністів і посткомуністів і сам погруз у корупції, де діловий клімат такий, що за рік із країни вивозиться капітал майже в 2 мільярди доларів. Національний рух Симеона Другого складається з людей, непомітних у політиці. Але палкі обіцянки його провідника привертають до себе понад третину виборців — далеко більше, ніж має прихильників владний Союз демократичних сил чи опозиційні посткомуністи – соціялісти.
Простих болгар не бентежить, що Симеон Другий не каже, де він візьме кошти на свої амбіційні й суперечливі один одному проекти.
Його популярність тільки підвищують неґативні публікації й передвиборчі контроверсії — на попередніх президентських виборах Симеонові Другому відмовили в реєстрації, і до нинішніх парламентських його рух то не реєстрували, то давали змогу зголоситися, то знову оскаржують можливість піти на вибори: ореол «мученика» народові імпонує.
Оглядачі ж спекулюють про майбутнє Болгарії вже за влади Симеонового руху. Одне з нещодавніх досліджень вбачає за появою Симеона в політиці стратегічні інтереси Росії, згадуючи про його контакти з проросійськими силами — колишніми високими комуністичними діячами й чинниками служб безпеки комуністичних часів, які зараз належать до економічної еліти.
А ті, хто утримується від непевних прогнозів, просто попереджають: прихід до влади популіста без реальної й чіткої програми послабить чи й зруйнує болгарську демократію. По приклад Білорусі далеко ходити не треба.
Моя мета — поліпшити рівень життя кожного: жити стане краще, прибутки зростуть, усі матимуть більше грошей на витрати, – обіцяє громадянин Болгарії Симеон Борисов Сакс-Кобурґ-Ґотський. – Я заснував свій рух для того, щоб запровадити нову мораль в економіку, бизнес і політику, – каже людина, що її краще знають як колишнього царя Болгарії, Симеона Другого.
Усе це, а ще побороти корупцію, скоротити безробіття, знизити податки, надати дешеві кредити малим і середнім підприємствам і поліпшити системи освіти й охорони здоров’я, найпопулярніший у країні діяч збирається зробити за 800 днів, якщо його Національний рух Симеона Другого прийде до влади.
Такі слова гучно відлунюють у серцях пересічних болгар у країні, де безробіття не менше від 18 відсотків, де нинішній уряд коаліції Союзу демократичних сил пішов на болісні економічні реформи, які розорили багатьох, і зупинив глибоку кризу — але так і не зміг поліпшити становище по десятиліттях влади комуністів і посткомуністів і сам погруз у корупції, де діловий клімат такий, що за рік із країни вивозиться капітал майже в 2 мільярди доларів. Національний рух Симеона Другого складається з людей, непомітних у політиці. Але палкі обіцянки його провідника привертають до себе понад третину виборців — далеко більше, ніж має прихильників владний Союз демократичних сил чи опозиційні посткомуністи – соціялісти.
Простих болгар не бентежить, що Симеон Другий не каже, де він візьме кошти на свої амбіційні й суперечливі один одному проекти.
Його популярність тільки підвищують неґативні публікації й передвиборчі контроверсії — на попередніх президентських виборах Симеонові Другому відмовили в реєстрації, і до нинішніх парламентських його рух то не реєстрували, то давали змогу зголоситися, то знову оскаржують можливість піти на вибори: ореол «мученика» народові імпонує.
Оглядачі ж спекулюють про майбутнє Болгарії вже за влади Симеонового руху. Одне з нещодавніх досліджень вбачає за появою Симеона в політиці стратегічні інтереси Росії, згадуючи про його контакти з проросійськими силами — колишніми високими комуністичними діячами й чинниками служб безпеки комуністичних часів, які зараз належать до економічної еліти.
А ті, хто утримується від непевних прогнозів, просто попереджають: прихід до влади популіста без реальної й чіткої програми послабить чи й зруйнує болгарську демократію. По приклад Білорусі далеко ходити не треба.
