Київ, 7 червня 2001 - 1734 року запорізькі козаки перейшли під протекцію Росії і заснували так звану Нову Січ при впадінні річки Підпільної у Дніпро. Використовуючи запорожців для охорони південних кордонів імперії, російський уряд був змушений до часу миритися з існуванням Січі. З послабленням військової активності Криму, Туреччини та Польщі Петербурґ вже не потребував козацької шаблі. Натомість саме існування незалежного осередку вільних людей було нестерпним для російської влади. А швидкий розвиток на землях Війська Запорізького економічно ефективних хутірських господарств з найманою працею викликав роздратування правителів кріпацької Росії.
4 червня 1775 року шістдесяти шеститисячна російська армія на чолі з генералом Текелієм, повертаючись з війни з Туреччиною, несподівано оточила Січ. Текелій оголосив запорожцям наказ імператриці Катерини ІІ про ліквідацію Січі і заарештував вісімдесятип’ятирічного кошового Петра Калнишевського, військового суддю Головатого та січового писаря Глобу. Піддавшись на умовляння настоятеля січової Покровської церкви архімандрита Володимира Сокальського, запорожці не чинили опору. Більша частина з них – приблизно 5 тисяч, – вночі таємно залишила Січ і на чайках спустилася Дніпром у володіння кримського хана. Невдовзі турецький султан узяв козаків під свою протекцію і дозволив їм заснувати у дельті Дунаю Січ, названу Задунайською.
5 червня російські солдати зруйнували січову фортецю, розгромили Покровську церкву, розбивши дзвони і розтрощивши іконостас, сплюндрували могили на козацькому цвинтарі, захопили військові архів, клейноди та скарбницю.
Третього серпня Катерина видала маніфест, в якому пояснювала знищення Січі провиною самих запорожців, що намагалися (цитата) «скласти з себе посеред Батьківщини область цілковито незалежну під власним своїм несамовитим управлінням». Величезні земельні володіння Війська Запорізького булі роздані фаворитам Катерини та іншим вельможам.
Калнишевський був ув’язнений у Соловецькому монастирі і помер там через двадцять вісім років. Головатий та Глоба померли в ув’язненні у Сибіру.
4 червня 1775 року шістдесяти шеститисячна російська армія на чолі з генералом Текелієм, повертаючись з війни з Туреччиною, несподівано оточила Січ. Текелій оголосив запорожцям наказ імператриці Катерини ІІ про ліквідацію Січі і заарештував вісімдесятип’ятирічного кошового Петра Калнишевського, військового суддю Головатого та січового писаря Глобу. Піддавшись на умовляння настоятеля січової Покровської церкви архімандрита Володимира Сокальського, запорожці не чинили опору. Більша частина з них – приблизно 5 тисяч, – вночі таємно залишила Січ і на чайках спустилася Дніпром у володіння кримського хана. Невдовзі турецький султан узяв козаків під свою протекцію і дозволив їм заснувати у дельті Дунаю Січ, названу Задунайською.
5 червня російські солдати зруйнували січову фортецю, розгромили Покровську церкву, розбивши дзвони і розтрощивши іконостас, сплюндрували могили на козацькому цвинтарі, захопили військові архів, клейноди та скарбницю.
Третього серпня Катерина видала маніфест, в якому пояснювала знищення Січі провиною самих запорожців, що намагалися (цитата) «скласти з себе посеред Батьківщини область цілковито незалежну під власним своїм несамовитим управлінням». Величезні земельні володіння Війська Запорізького булі роздані фаворитам Катерини та іншим вельможам.
Калнишевський був ув’язнений у Соловецькому монастирі і помер там через двадцять вісім років. Головатий та Глоба померли в ув’язненні у Сибіру.
