Варшава, 11 червня 2001 – Останніми днями – а це дні підготовки до візиту президента США Джорджа Буша до Варшави – у Польщі можна почути ще слабкі, але вже досить чіткі, аби їх зрозуміти, сигнали з Києва. Сигнали, що свідчать про активізацію проєвропейських настроїв у владних структурах України. Наприклад, 12 червня польські газети зацитували висловлювання міністра закордонних справ України Анатолія Зленка про те, що візит Папи Івана Павла другого для офіційного Києва є важливим у контексті інтеграції України в Європу. Цими днями також заговорили в Польщі про створення в Україні Міністерства європейської інтеграції. І хоч скептики кажуть, що це може бути чергова контора для пожирання бюджетних грошей, і толку з цього не буде жодного, все ж частина польських політиків сприймає таку інформацію як певний сигнал від України.
Польські політики розуміють, що частина проєвропейськи налаштованих політиків в Україні з великим сподіванням очікує візиту американського президента Джорджа Буша до Варшави. Є надія, що польський президент Александр Кваснєвсьский, який не раз уже довів, що вболіває за добре майбутнє сусідньої України, зможе і цього разу сказати добре слово на користь України. Нині вже для всіх зрозуміло, й для США також, як поляризувалися настрої за східним кордоном Польщі, і що питання про те, чи подадуть Сполучені Штати через Польщу руку помочі Україні, має вирішальне значення на перспективу цього реґіону на найближчих, принаймні, двадцять років. Тому якби справдилися сподівання українців, і президент Буш сказав у Варшаві чітко і виразно, що Україна нині є важлива для Європи, це насамперед зміцнило б проєвропейські сили в Україні, а по-друге, поставило б самого президента Кучму перед потребою визначитися.
Американська рука, простягнута Україні через Варшаву, могла б вивести нині Україну на орбіту демократії й справжніх реформ. Вашингтон міг би стати сьогодні «хресним батьком» нового польсько-українського альянсу, котрий би підніс на новий щабель польсько-українське стратегічне партнерство, не протиставляючи це партнерство Росії, яка, як відомо, теж є стратегічним партнером і України, і Сполучених Штатів Америки. Нині, в переддень візиту президента Буша до Польщі, залишається лише бажати такої уваги до української проблематики з боку Варшави.
Але чи йтиме мова про Україну взагалі під час перебування в Польщі президента США. Якщо йтиме, то в якому контексті? Чи про неї мовитиметься насамперед, чи як про другорядну тему після Росії? Над цими важливими речами поки що доводиться лише замислюватися.
Польські політики розуміють, що частина проєвропейськи налаштованих політиків в Україні з великим сподіванням очікує візиту американського президента Джорджа Буша до Варшави. Є надія, що польський президент Александр Кваснєвсьский, який не раз уже довів, що вболіває за добре майбутнє сусідньої України, зможе і цього разу сказати добре слово на користь України. Нині вже для всіх зрозуміло, й для США також, як поляризувалися настрої за східним кордоном Польщі, і що питання про те, чи подадуть Сполучені Штати через Польщу руку помочі Україні, має вирішальне значення на перспективу цього реґіону на найближчих, принаймні, двадцять років. Тому якби справдилися сподівання українців, і президент Буш сказав у Варшаві чітко і виразно, що Україна нині є важлива для Європи, це насамперед зміцнило б проєвропейські сили в Україні, а по-друге, поставило б самого президента Кучму перед потребою визначитися.
Американська рука, простягнута Україні через Варшаву, могла б вивести нині Україну на орбіту демократії й справжніх реформ. Вашингтон міг би стати сьогодні «хресним батьком» нового польсько-українського альянсу, котрий би підніс на новий щабель польсько-українське стратегічне партнерство, не протиставляючи це партнерство Росії, яка, як відомо, теж є стратегічним партнером і України, і Сполучених Штатів Америки. Нині, в переддень візиту президента Буша до Польщі, залишається лише бажати такої уваги до української проблематики з боку Варшави.
Але чи йтиме мова про Україну взагалі під час перебування в Польщі президента США. Якщо йтиме, то в якому контексті? Чи про неї мовитиметься насамперед, чи як про другорядну тему після Росії? Над цими важливими речами поки що доводиться лише замислюватися.
