Берлін, 19 червня 2001 – За словами керівника Фонду католицької церкви Міхаеля Пронольда, його працівникам нерідко доводиться буквально як мозаїку збирати інформацію про колишніх невільників. Окрім того, пошук провадять анонімно, аби про це не дізнався ніхто з сусідів або родичів тієї особи, якій церква має намір виплатити компенсацію. Дбають, щоб не спричинити заздрощів з боку інших людей.
Так було, наприклад, і у випадку з нині 75-річною Тетяною з України. Під час Другої світової війни її було вивезено на примусову працю до Німеччини. Тоді Тетяні було 16 років. Спочатку вона працювала на заводі. По тому, як це підприємство було зруйновано внаслідок бомбардування, її перевели до однієї з лікарень, що належала католицькій церкві. Там вона пропрацювала до 45-го року. Нещодавно ця лікарня передала дані про лікарню до компенсаційного Фонду католицької церкви. Однак, жодної інформації про післявоєнну долю жінки ні ларі, ні Фонд не мали. Відтак, після пошуку в німецьких архівах, що містять дані про колишніх невільників, вдалося дізнатися, де саме в Україні народилася Тетяна та звідки її було вивезено до Німеччини. Потім працівники компенсаційного Фонду зв’язалися по телефону з представником православної церкви в цьому містечку. Зрештою, з’ясували, що Тетяна після війни вийшла заміж і мешкає сьогодні в іншому місті. Згодом жінка отримала листа від компенсаційного Фонду католицької церкви.
Як розповів керівник Фонду Міхаель Пронольд, лист містить вибачення католицької церкви за завдані жінці під час Другої світової війни страждання та як жест примирення пропозицію прийняти компенсацію. У випадку з Тетяною працівникам Фонду пощастило, адже нерідко їхні розшуки не мають наслідків. Крім того, чимало колишніх невільників уже пішло з життя. За оцінками експертів, живе лише приблизно 15 відсотків осіб, які за часів Другої світової війни працювали в установах католицької церкви. Тим часом, компенсації від церкви отримало вже 120 осіб. Їм було виплачено по п’ять тисяч марок.
Так було, наприклад, і у випадку з нині 75-річною Тетяною з України. Під час Другої світової війни її було вивезено на примусову працю до Німеччини. Тоді Тетяні було 16 років. Спочатку вона працювала на заводі. По тому, як це підприємство було зруйновано внаслідок бомбардування, її перевели до однієї з лікарень, що належала католицькій церкві. Там вона пропрацювала до 45-го року. Нещодавно ця лікарня передала дані про лікарню до компенсаційного Фонду католицької церкви. Однак, жодної інформації про післявоєнну долю жінки ні ларі, ні Фонд не мали. Відтак, після пошуку в німецьких архівах, що містять дані про колишніх невільників, вдалося дізнатися, де саме в Україні народилася Тетяна та звідки її було вивезено до Німеччини. Потім працівники компенсаційного Фонду зв’язалися по телефону з представником православної церкви в цьому містечку. Зрештою, з’ясували, що Тетяна після війни вийшла заміж і мешкає сьогодні в іншому місті. Згодом жінка отримала листа від компенсаційного Фонду католицької церкви.
Як розповів керівник Фонду Міхаель Пронольд, лист містить вибачення католицької церкви за завдані жінці під час Другої світової війни страждання та як жест примирення пропозицію прийняти компенсацію. У випадку з Тетяною працівникам Фонду пощастило, адже нерідко їхні розшуки не мають наслідків. Крім того, чимало колишніх невільників уже пішло з життя. За оцінками експертів, живе лише приблизно 15 відсотків осіб, які за часів Другої світової війни працювали в установах католицької церкви. Тим часом, компенсації від церкви отримало вже 120 осіб. Їм було виплачено по п’ять тисяч марок.
