Прага, 21 червня 2001 - Ювілеї бувають різні, цей же не подібний на інші, до того ж - перший. 21 червня 1991 року від відомого осередку радянської армії в чеських Міловіцях від’їхав останній поїзд зі солдатами. Після десятиліть дислокації Чехословаччину покидали солдати і офіцери Центральної групи військ однієї з найбільших армій світу, армії, котру й донині чехи, висловлюючись делікатно, не зараховують до улюблених. Людиною, котра виїжджала з Чехословаччини останньою, був генерал ЕДУАРД ВОРОБЙОВ, він перетнув кордон на тиждень пізніше. Таким чином до кінця червня 91 року закінчилось довге, 23-річне, так зване тимчасове перебування дружньої радянської армії в дружній Чехословаччині.
Минуло десять років, немає більше на карті Європи Чехословаччини, розвалився Радянський Союз, не існує більше і радянської армії, "дружню", так би мовити, руку якої, особливо після інвазії 68 року, чехи пам’ятають і досі. Особливо цими днями згадують вони події оксамитної революції 89 року, коли комуністичний режим у Чехословаччині впав. Згадують і роки переговорів, всенародних виступів і закликів громадськості до керівництва тодішнього Радянського Союзу якнайшвидше вивести своє військо з Чехослолваччини. Тоді в країні перебувало 140 тисяч радянських вояків.
Одним з перших документів нової демократичної Чехословаччини був декрет, яким введення військ Варшавського пакту в країну було назване інвазією й порушенням норм у стосунках між суверенними країнами. А тому проблема виведення чужого війська стояла досить гостро. До історії цих подій назавжди вписалися імена двох осіб - міністрів закордонних справ тодішньої Чехословаччини ЇРЖІ ДІНТСБІРА і колишнього Радянського Союзу - ЕДУАРДА ШЕВАРДНАДЗЕ, які в лютому 90 року нарешті підписали документ про виведення радянського війська. Тоді ж і покинули Чехословаччину перші ешелони, останній же відійшов рівно десять років тому. Та хоч і минуло десятиліття, ще й досі до місць дислокації радянського війська життя повністю не повернулось. Земля, отруєна тисячами літрів нафти, місцями і нині не плодоносить, до тепер не вдалось відремонтувати і знищені житлові, комунальні та інші споруди. А сама назва МІЛОВІЦЕ - містечка в центрі Чехії, де стояло найбільше військове об’єднання, мабуть, назавжди залишиться в пам’яті старшого покоління чехів як символ радянської окупації.
Минуло десять років, немає більше на карті Європи Чехословаччини, розвалився Радянський Союз, не існує більше і радянської армії, "дружню", так би мовити, руку якої, особливо після інвазії 68 року, чехи пам’ятають і досі. Особливо цими днями згадують вони події оксамитної революції 89 року, коли комуністичний режим у Чехословаччині впав. Згадують і роки переговорів, всенародних виступів і закликів громадськості до керівництва тодішнього Радянського Союзу якнайшвидше вивести своє військо з Чехослолваччини. Тоді в країні перебувало 140 тисяч радянських вояків.
Одним з перших документів нової демократичної Чехословаччини був декрет, яким введення військ Варшавського пакту в країну було назване інвазією й порушенням норм у стосунках між суверенними країнами. А тому проблема виведення чужого війська стояла досить гостро. До історії цих подій назавжди вписалися імена двох осіб - міністрів закордонних справ тодішньої Чехословаччини ЇРЖІ ДІНТСБІРА і колишнього Радянського Союзу - ЕДУАРДА ШЕВАРДНАДЗЕ, які в лютому 90 року нарешті підписали документ про виведення радянського війська. Тоді ж і покинули Чехословаччину перші ешелони, останній же відійшов рівно десять років тому. Та хоч і минуло десятиліття, ще й досі до місць дислокації радянського війська життя повністю не повернулось. Земля, отруєна тисячами літрів нафти, місцями і нині не плодоносить, до тепер не вдалось відремонтувати і знищені житлові, комунальні та інші споруди. А сама назва МІЛОВІЦЕ - містечка в центрі Чехії, де стояло найбільше військове об’єднання, мабуть, назавжди залишиться в пам’яті старшого покоління чехів як символ радянської окупації.
