Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 21:00

Державницька ідеологія


Державницька ідеологія

Прага, 21 червня 2001 – Пошук національної ідеї, яка могла б об”єднати націю в творчому державницькому процесі, став нині чи не однією з головних проблем різних політичних сил України, включно з правлячою нині. Бо, здається вже більшість зрозуміла, що відсутність державницької ідеології неминуче веде до занепаду держави. Це підтверджувалося вже неодноразово для України впродовж 20 століття.

Колись Вячеслав Липинський з приводу цього писав: “Побили себе ми самі…Ідеї віри, легенди про одну-єдину, всіх українців об”єднуючу, вільну і незалежну Україну провідники нації не створили, за таку ідею не боролися і тому, розуміється, така Україна здійснитися, прибрати реальні, живі форми не могла”. Сам Липинський схилявся більше до ідеї так званого “територіального патріотизму”, що означає: всі жителі, які постійно живуть в Україні, а не кочують, і які усвідомили себе її частиної, незалежно від мови, партійної приналежності, релігійних конфесій, творять українську націю.

Українські народники, з часів Миколи Костомарова, Михайла Максимовича, Володимира Антоновича, були чи не найбільш послідовними прихильниками зміцнення етнопсихологічної єдності народу навколо ідеї державотворення. Які обгрунтували етнографічні та історико- філологічні особливості українського народу і не мислили собі інакшої бази для розвитку майбутньої державницької ідеології. Їх ідеї розвинули Михайло Грушевський, Сергій Шелухін, та інші. Правда, Грушевський на практиці Центральної ради та УНР зіткнувся з чимали песимізмом щодо майбутньго державного устрою. Він не до кінця розумів всю небезпечність його ідеї федералізму для майбутньої цілісності України і , судячи з кардинальних поілтичних помилок Центральної ради. Й сьогодні, немов міни уповільненої дії, загрожують єдності держави - штучна Кримська автономія і подібні автономістичні ігри, як на Сході України, так і на її крайньому Заході. Тодішні українські державотворці не зрозуміли до кінця всю важливість для України саме земельного питання, вирішення якого створювало надійний грунт для ідейного державництва у широких верствах супільства. Те ж саме земельне питання й нині служить каменем спотикання для захитаних київських верхів.

Сьогодні, здається, хоча й з деяким запізненням, київські державницькі верхи починають детальніше, на практиці вирішувати проблеми формування державницької ідеології. Хоча тут є чимало труднощів. Багато нинішніх політичних лідерів захитані щодо змісту майбутньої державницької ідеології і не завжди розуміють що самі правові засади держави, ті ж ідеї лібералізму мусять триматися купи на етнопсихологічному, історико-філологічному рівні. Тобто, навіть заяви нинішнього президента, правда, висловлені ним вже давненько, з приводу того, що національна ідея ніби-то не спрацювала і спроби на науково-практичному рівні сьогодні якось виборсатися з тенетів власних ідеологічних протиріч, свідчать, що правлячі кола в Україні мають ще багато суб’єктивних жупелів і недовершеностей щодо державницької ідеології, які базуються на невмінні, а то й просто небажанні, по-справжньому реформувати суспільство, а час минає…

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG