Київ, 25 червня 2001 – Візит папи Римського Івана Павла ІІ до України спричинився до чергового з’ясування суспільних поглядів на українське християнство загалом і греко-католицьку церкву зокрема. Цілком відмінне відображення цієї теми в українському та російському сеґментах Світового Павутиння є добрим прикладом засадничої різниці у світосприйнятті двох сусідніх націй.
Всесвітня чутливість загадкової російської душі не дає їй проминути жодної події у житті сусідів. Такою вселенськістю відлунюють коментарі до інтерв’ю з патріархом і кардиналом Української Греко-Католицької Церкви блаженнійшим Любомиром Гузаром, розміщені на сайті «Страна.Ru». Навіть самі слова «греко-католицька церква» чи «католицтво» тут пишуться з маленької літери, а слова «Російська Православна Церква» та «Православ’я» – з великої. Подих Третього Інтернаціоналу несуть висловлювання про «фашистське минуле греко-католицької церкви», антисемітизм українських націоналістів та «звірячу лютість бандерівців». А Берестейський собор 1596 року цілковито у термінах аґітпропу Третього Риму названий «таємною уніатською змовою».
Натомість про справжню історію католицтва в Україні, бодай у стислому вигляді, краще дізнатися, наприклад, за адресами lta.lviv.ua та apostolvisitinukraine.org. У цій історії греко-католицтво виявляється так само підвалиною українського світу, як і київське православ’я. А чотиристарічний розвиток греко-католицької церкви – це своєрідне прищеплення європейськості українській культурі, добрі ліки від хуторянства та провінційності.
Тож можна погодитися зі «Страною.Ru»: греко-католицтво – це не тільки «мова чи обрядові традиції». Це ще і організована митрополитом Андреєм Шептицьким церковна мережа допомоги і переховування євреїв під час війни. Це капеланство в українських військових відділах та участь у боротьбі Української Повстанської Армії проти двох окупантів одночасно. Це також мучеництво, катакомби, і воскресіння церкви.
А вчорашнім войовничим «науковим атеїстам», дивом перетвореним на православних фундаменталістів у Інтернеті, варто пригадати слова з визнаного усіма християнами Нікейського Символу Віри: «Вірую в єдину святу Соборну і Апостольську Церкву».
Всесвітня чутливість загадкової російської душі не дає їй проминути жодної події у житті сусідів. Такою вселенськістю відлунюють коментарі до інтерв’ю з патріархом і кардиналом Української Греко-Католицької Церкви блаженнійшим Любомиром Гузаром, розміщені на сайті «Страна.Ru». Навіть самі слова «греко-католицька церква» чи «католицтво» тут пишуться з маленької літери, а слова «Російська Православна Церква» та «Православ’я» – з великої. Подих Третього Інтернаціоналу несуть висловлювання про «фашистське минуле греко-католицької церкви», антисемітизм українських націоналістів та «звірячу лютість бандерівців». А Берестейський собор 1596 року цілковито у термінах аґітпропу Третього Риму названий «таємною уніатською змовою».
Натомість про справжню історію католицтва в Україні, бодай у стислому вигляді, краще дізнатися, наприклад, за адресами lta.lviv.ua та apostolvisitinukraine.org. У цій історії греко-католицтво виявляється так само підвалиною українського світу, як і київське православ’я. А чотиристарічний розвиток греко-католицької церкви – це своєрідне прищеплення європейськості українській культурі, добрі ліки від хуторянства та провінційності.
Тож можна погодитися зі «Страною.Ru»: греко-католицтво – це не тільки «мова чи обрядові традиції». Це ще і організована митрополитом Андреєм Шептицьким церковна мережа допомоги і переховування євреїв під час війни. Це капеланство в українських військових відділах та участь у боротьбі Української Повстанської Армії проти двох окупантів одночасно. Це також мучеництво, катакомби, і воскресіння церкви.
А вчорашнім войовничим «науковим атеїстам», дивом перетвореним на православних фундаменталістів у Інтернеті, варто пригадати слова з визнаного усіма християнами Нікейського Символу Віри: «Вірую в єдину святу Соборну і Апостольську Церкву».
