Київ, 25 червня 2001 - 20 червня 1940 року нарада старшин армії Української Народної Республіки та президент УНР на еміграції Андрій Лівицький уповноважили Тараса Бульбу-Боровця створити військове підпілля на Поліссі. 1 серпня він таємно перейшов німецько-радянський кордон і вдався до організації мережі збройних загонів із центром у місті Олевську. На початок німецько-радянської війни загони української самооборони під назвою «Поліська Січ» нараховували близько трьох тисяч осіб.
Основним завданням Поліської Січі був захист мешканців Полісся та Волині від частин Червоної армії та радянських партизан. Боровцеві вдалося налагодити співпрацю з відділами Білоруської Національної Самооборони. А у вересні Бульба-Боровець, націоналісти-мельниківці, гетьманці та представники уряду УНР утворили спільний штаб для координації дій своїх військових формувань.
У листопаді німецька адміністрація висунула вимогу до Поліської Січі скласти зброю. 15 листопада Боровець видав наказ про розпуск Січі і розпочав формування на її базі Української Повстанської Армії. Вже навесні 42-го року загони Боровця чисельністю у 5 тисяч вояків під назвою «УПА–Поліська Січ» розпочали бойовї дії проти німецької армії та червоних партизан.
Влітку до Боровця звернулися представники німецького командування з пропозиціями визнати Січ в обмін на координацію боротьби проти комуністичних партизан. Водночас представники радянського керівництва запропонували постачати зброю Поліській Січі для проведення нею терористичних акцій проти німецької адміністрації. Переговори закінчилися безрезультатно, оскільки ні німці, ані комуністи не погодилися з вимогами політичної самостійності України.
Влітку 43-го року бандерівці перебрали для своїх формувань назву «УПА». Щоб уникнути суперечностей з приводу назви, Боровець у липні перейменував своє з’єднання на «Українську Народно-Революційну Армію».
Наприкінці листопада Боровець був заарештований німцями під час переговорів і ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен. Поліська Січ під командуванням отамана Щербатюка-Зубатого продовжувала боротьбу до 45-го року.
Основним завданням Поліської Січі був захист мешканців Полісся та Волині від частин Червоної армії та радянських партизан. Боровцеві вдалося налагодити співпрацю з відділами Білоруської Національної Самооборони. А у вересні Бульба-Боровець, націоналісти-мельниківці, гетьманці та представники уряду УНР утворили спільний штаб для координації дій своїх військових формувань.
У листопаді німецька адміністрація висунула вимогу до Поліської Січі скласти зброю. 15 листопада Боровець видав наказ про розпуск Січі і розпочав формування на її базі Української Повстанської Армії. Вже навесні 42-го року загони Боровця чисельністю у 5 тисяч вояків під назвою «УПА–Поліська Січ» розпочали бойовї дії проти німецької армії та червоних партизан.
Влітку до Боровця звернулися представники німецького командування з пропозиціями визнати Січ в обмін на координацію боротьби проти комуністичних партизан. Водночас представники радянського керівництва запропонували постачати зброю Поліській Січі для проведення нею терористичних акцій проти німецької адміністрації. Переговори закінчилися безрезультатно, оскільки ні німці, ані комуністи не погодилися з вимогами політичної самостійності України.
Влітку 43-го року бандерівці перебрали для своїх формувань назву «УПА». Щоб уникнути суперечностей з приводу назви, Боровець у липні перейменував своє з’єднання на «Українську Народно-Революційну Армію».
Наприкінці листопада Боровець був заарештований німцями під час переговорів і ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен. Поліська Січ під командуванням отамана Щербатюка-Зубатого продовжувала боротьбу до 45-го року.
