Київ, 25 червня 2001 - Десятки, якщо не сотні тисяч анонімних і напіванонімних листівок з прокльонами на адресу Івана Павла Другого і відвертою брехнею – ось яким був позалаштунковий супровід візиту римського первосвященика до Києва. “Позалаштунковий” тому, що ці листівки невідомі особи крадькома закидали до поштових скриньок чи не кожному киянинові. Вихідних даних друкарень на цих листівках немає, отже, виготовлені вони незаконно. Їхні автори вочевидь свідомі, що порушують Конституцію України, стверджуючи міжконфесійну ворожнечу. Про що ж ідеться у цих листівках?
Дуже популярним серед противників візиту Івана Павла Другого є посилання на Тараса Шевченка, котрий, мовляв, був ворогом католицизму. Але, якщо не виривати Шевченкові рядки з усієї його спадщини, зрозумілим стає, по-перше, що до Російської православної Церкви Шевченко ставився значно прискіпливіше, вважаючи її “ідолопоклонською”, по-друге, головним Шевченковим докором на адресу сучасних йому Церков було те, що ці Церкви не керуються засадами добра і чистоти. Нічого нового у використанні Шевченка як свого роду “компромату” немає: це типовий КҐБістський прийом часів боротьби з “українським буржуазним націоналізмом”. Інший подібний прийом полягає у відвертій фальсифікації церковних приписів. Так, у одній листівці начебто наведений догмат папської непогрішимості (цитую): “Папа непогрішимий як Бог... Він владен з неправди створити правду, владен проти правди, без прави і всупереч правді робити все, що йому завгодно...Він владен виправляти все, що визнає за потрібне у Новому Завіті, може змінювати самі таїнства, засновані Ісусом Христом... Папа має владу відбирати і роздавати імперії, королівства, князівства й усіляке майно”. Між тим насправді догмат, ухвалений 1870 року, на який посилаються автори листівки, стверджує: римський первосвященик, коли промовляє як пастир і визначає приписи щодо віри та моральності, має непогрішимість. Внаслідок цього ухвали римського Папи з цих, і саме цих питань не потребують схвалення Церквою і не підлягають ніяким змінам. Як бачимо, йдеться про брутальну фальшивку у листівці, розраховану на необізнаний у церковних справах люд.
Нарешті, фальшується і саме Святе Письмо. З посиланням на Євангеліє від Матвія у одній листівці говориться: хто візьме участь у молитовному зібранні іншої конфесії, автоматично відпадає від Православної Церкви. Але ж у апостола Матвія слова нема про “православних” та “конфесії”: у нього йдеться про християн. Теж знайомий почерк: не у кожного вдома Біблія, щоб перевірити посилання.
Але годі про зміст фальшивок. Ідеться про інше. Їхня масовість засвідчує, по-перше, існування значних фінансових та організаційних ресурсів, задіяних у антиконституційну справу, по-друге, сподівання організаторів провокації на безкарність. Тим часом Служба безпеки України, уславлена торішнім викриттям “змови грибників” та арештами політичних опозиціонерів, мовчить. Чи не тому, що стиль і зміст провокативних листівок вказує на, так би мовити, “колег” – вихованців колишнього КҐБ, із надр якого вийшла і теперішня СБУ?
Дуже популярним серед противників візиту Івана Павла Другого є посилання на Тараса Шевченка, котрий, мовляв, був ворогом католицизму. Але, якщо не виривати Шевченкові рядки з усієї його спадщини, зрозумілим стає, по-перше, що до Російської православної Церкви Шевченко ставився значно прискіпливіше, вважаючи її “ідолопоклонською”, по-друге, головним Шевченковим докором на адресу сучасних йому Церков було те, що ці Церкви не керуються засадами добра і чистоти. Нічого нового у використанні Шевченка як свого роду “компромату” немає: це типовий КҐБістський прийом часів боротьби з “українським буржуазним націоналізмом”. Інший подібний прийом полягає у відвертій фальсифікації церковних приписів. Так, у одній листівці начебто наведений догмат папської непогрішимості (цитую): “Папа непогрішимий як Бог... Він владен з неправди створити правду, владен проти правди, без прави і всупереч правді робити все, що йому завгодно...Він владен виправляти все, що визнає за потрібне у Новому Завіті, може змінювати самі таїнства, засновані Ісусом Христом... Папа має владу відбирати і роздавати імперії, королівства, князівства й усіляке майно”. Між тим насправді догмат, ухвалений 1870 року, на який посилаються автори листівки, стверджує: римський первосвященик, коли промовляє як пастир і визначає приписи щодо віри та моральності, має непогрішимість. Внаслідок цього ухвали римського Папи з цих, і саме цих питань не потребують схвалення Церквою і не підлягають ніяким змінам. Як бачимо, йдеться про брутальну фальшивку у листівці, розраховану на необізнаний у церковних справах люд.
Нарешті, фальшується і саме Святе Письмо. З посиланням на Євангеліє від Матвія у одній листівці говориться: хто візьме участь у молитовному зібранні іншої конфесії, автоматично відпадає від Православної Церкви. Але ж у апостола Матвія слова нема про “православних” та “конфесії”: у нього йдеться про християн. Теж знайомий почерк: не у кожного вдома Біблія, щоб перевірити посилання.
Але годі про зміст фальшивок. Ідеться про інше. Їхня масовість засвідчує, по-перше, існування значних фінансових та організаційних ресурсів, задіяних у антиконституційну справу, по-друге, сподівання організаторів провокації на безкарність. Тим часом Служба безпеки України, уславлена торішнім викриттям “змови грибників” та арештами політичних опозиціонерів, мовчить. Чи не тому, що стиль і зміст провокативних листівок вказує на, так би мовити, “колег” – вихованців колишнього КҐБ, із надр якого вийшла і теперішня СБУ?
