Прага, 26 червня 2001 – Зауважують, що демагогія багата на переконливі аргументи. І це не дивно, адже цей спосіб впливу на публічну громадську думку опирається, насамперед, на показну аргументацію, розраховану на дешевий ефект, успіх перед наївною громадою.
Демагогією ще називають набір ефективних політичних обіцянок, котрі на практиці нездійсненні. Ця форма свідомого обдурювання широких мас, при спекуляції на реальних труднощах і проблемах, потребах та сподіваннях людей, має на меті досягнення політичного успіху. Для політичної демагогії властиві фальсифікація фактів і штучно підтасована аргументація. Демагогія як політичне явище бере початок із адвокатської практики античних грецьких риторів. Перейшовши із цивільних відносин у політичні, демагогія стала політичним злом, проти якого енергійно протестував відомий грецький філософ Платон. З тих часів до нас дійшов з цього приводу дуже влучний вислів грецького автора Евріпіда: “Нікчемна людина завжди зачаровує чернь”.
Політик-демагог з метою чи прийти, чи утриматися при владі дезорієнтує тих, чиєї підтримки потребує. Для цього демагог вдається до міфотворчості й популізму, перекручування дійсності, проголошення безвідповідальних програм, брехливих обіцянок і облудних присягань. Наприклад, ще у перші роки незалежності чимало чільних політиків у Києві обіцяли провести ринкові реформи, зокрема, реформу землекористування в Україні, і зробити життя громадян через 7-8 років набагато кращим. На 10 році незалежності багатьом громадянам стало зрозуміло, що такі обіцянки політиків були переважно демагогічними. З цього приводу досить влучно висловився французький письменник Андре Моруа: “ Стається, звичайно, що демагогічна політика приносить успіх, але він примарний… Рано чи пізно брехливі обіцянки породжують невдоволення і бунт, у чому навіть диктатура не допомагає”.
Політологи вважають, що більшість політиків схильні до демагогії, у тій чи іншій мірі. І вона найактивніше виявляється в умовах соціально-економічної та політичної нестабільності у суспільстві, у часи занепаду духовної культури, під час передвиборчих кампаній, а також у періоди гострих соціальних і політичних потрясінь \ політичних криз, революцій і таке інше\. Особливо яскравим підтвердженням цьому є політична демагогія більшовиків-ленінців, котра дуже дорого коштувала для народів колишнього СРСР. Не є виключенням і демагогія сучасних політиків, котрі без усякого сорому спекулюють на труднощах пересічних громадян України.
Вважається, за досвідом тих же демократій Заходу, що гарантами і перепонами супроти безсоромних демагогів – політиків є плюралізм політичної системи, право справжнього політичного вибору громадян, розвинена мережа культурних, політичних інститутів, незалежних засобів інформації, що дає можливість критично оцінювати всіх політиків і не давати їм триматися на дешевому популізмі демагогічних обіцянок.
Демагогією ще називають набір ефективних політичних обіцянок, котрі на практиці нездійсненні. Ця форма свідомого обдурювання широких мас, при спекуляції на реальних труднощах і проблемах, потребах та сподіваннях людей, має на меті досягнення політичного успіху. Для політичної демагогії властиві фальсифікація фактів і штучно підтасована аргументація. Демагогія як політичне явище бере початок із адвокатської практики античних грецьких риторів. Перейшовши із цивільних відносин у політичні, демагогія стала політичним злом, проти якого енергійно протестував відомий грецький філософ Платон. З тих часів до нас дійшов з цього приводу дуже влучний вислів грецького автора Евріпіда: “Нікчемна людина завжди зачаровує чернь”.
Політик-демагог з метою чи прийти, чи утриматися при владі дезорієнтує тих, чиєї підтримки потребує. Для цього демагог вдається до міфотворчості й популізму, перекручування дійсності, проголошення безвідповідальних програм, брехливих обіцянок і облудних присягань. Наприклад, ще у перші роки незалежності чимало чільних політиків у Києві обіцяли провести ринкові реформи, зокрема, реформу землекористування в Україні, і зробити життя громадян через 7-8 років набагато кращим. На 10 році незалежності багатьом громадянам стало зрозуміло, що такі обіцянки політиків були переважно демагогічними. З цього приводу досить влучно висловився французький письменник Андре Моруа: “ Стається, звичайно, що демагогічна політика приносить успіх, але він примарний… Рано чи пізно брехливі обіцянки породжують невдоволення і бунт, у чому навіть диктатура не допомагає”.
Політологи вважають, що більшість політиків схильні до демагогії, у тій чи іншій мірі. І вона найактивніше виявляється в умовах соціально-економічної та політичної нестабільності у суспільстві, у часи занепаду духовної культури, під час передвиборчих кампаній, а також у періоди гострих соціальних і політичних потрясінь \ політичних криз, революцій і таке інше\. Особливо яскравим підтвердженням цьому є політична демагогія більшовиків-ленінців, котра дуже дорого коштувала для народів колишнього СРСР. Не є виключенням і демагогія сучасних політиків, котрі без усякого сорому спекулюють на труднощах пересічних громадян України.
Вважається, за досвідом тих же демократій Заходу, що гарантами і перепонами супроти безсоромних демагогів – політиків є плюралізм політичної системи, право справжнього політичного вибору громадян, розвинена мережа культурних, політичних інститутів, незалежних засобів інформації, що дає можливість критично оцінювати всіх політиків і не давати їм триматися на дешевому популізмі демагогічних обіцянок.
