Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 21:01

Як здобувають сьогодні хліб насущний у Карпатах?


Як здобувають сьогодні хліб насущний у Карпатах?

Івано-Франківськ, 27 червня 2001 - Хліб. Зараз у селах Прикарпаття майже немає сімей, які б його не випікали. Селяни мовби повернулися на початок минулого століття, коли галичани масово емігрували в пошуках землі для того, щоб забезпечити себе найдорожчим – зерном, якого завжди бракувало на Заході країни. Адже основну частину місцевості тут займають гори. Як здобувають сьогодні хліб насущний у Карпатах?

У новелі Василя Стефаника “Камінний хрест” описано типову галицьку історію: селянин Іван Дідух носить зі свого поля каміння, з якого врешті побудовано ним високий кам’яний хрест. Дія новели відбувається в одному з небагатьох сільськогосподАрських районів Івано-Франківщини – Городенківському. Той кам’яний хрест і дотепер височить у рідному селі Стефаника – Русові – як нагадування про споконвічне прагнення галицького селянина мати землю, а значить – мати хліб і життя. На початку століття на Галичині вже відчувалась нестача зерна. Три райони – Галицький, Рогатинський та Городенківський, що мали найкращі землі, не в змозі були прогодувати увесь регіон, основну частину якого складають Карпати. Натомість у горах землі для того, щоб збирати урожай зернових, практично не було. Гуцули продавали ліс і купували зерно або ж муку. Зерна завжди не вистачало, і не лише в горах. Дотепер у селянських господарствах Прикарпаття збереглися столітні жорна – великий камінь, яким перетирали передовсім кукурудзу, для того щоб варити кулешу. Корж з висівок був одним із основних харчів тогО часу. Як не драматично, але ситуація початку минулого століття повторюється і зараз. Більша частина селянських сімей власноруч випікає хліб. Так і дешевше, і водночас використовується мука, яку щороку привозять галицькі заробітчани зі Східної та Центральної України. На кожному базарі Івано-Франківщини можна купити домашній хліб. Його пропонують не лише маленькі пекарні, але й люди, що розкладають ці надміру високі буханки на барвистих жіночих хустках. Упродовж останніх років врожаї зернових на Івано-Франківщині потерпають щораз від більших повеней. Природні катаклізми підсилюються, як стверджують фахівці, тим, що ведеться масове неконтрольоване вирубування карпатських лісів. Зерна стає менше, земля стає вбогішою. І все ж цей предковічний обряд випікання хліба кожного разу вражає та зворушує по-особливому. Хліб замішують, ставлять у дерев’яну діжку, він наростає, залізні пательні змащують олією, кладуть хліб до печі, а потім не втримуються від спокуси, щоб його, ще теплим та солодким, не почати їсти. А головне цей запах, від якого паморочиться в голові… Хліба тут бракувало зажди. Тут завжди боялися, що от-от хтось знову прийде і всі будуть голодні. Це генетична пам’ять голоду. Тут будь-які політичні зміни відразу спонукають людей купувати муку, сіль та сірники. Галичина, земля та хліб. Чи бодай колись тут зможуть розімкнути це трагічне коло, надати йому іншого значення, іншого звучання? Поки що ж хліб для основної частини галичан залишається не лише головним символом життя, але і його буквальним втіленням і водночас останньою надією.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG