Київ, 27 червня 2001 - Останнім часом про парламентаризм в Україні говорять часто-густо. Це не випадково, оскільки невдовзі українські громадяни відзначатимуть дві визначних події: десяту річницю проголошення незалежності України та п’яту річницю ухвалення Конституції. Саме Основний закон започаткував перетворення Верховної Ради на сучасний орган законодавчої влади європейського типу. Таку думку висловив Голова Верховної Ради України Іван Плющ. А от спікер парламенту попереднього, другого скликання, а зараз народний депутат Олександр Мороз вважає навпаки: ні про який парламентаризм в Україні говорити не доводиться. Оскільки парламент перетворюється на юридичну обслугу нинішньої злочинної влади. Цим питанням було присвячено Міжнародну конференцію " Парламентаризм України : теорія і практика", що відбулася 26 червня у Києві.
То, хто ж таки має рацію? Чи можна говорити про таке явище, як парламентаризм України ? І ,головне, про те, чи має шанси цей парламентаризм розвиватися та поліпшуватися ?
Про парламентаризм в Україні говорити і можна, і потрібно. Хоча б тому, що за десять років незалежності парламент перетворився із чисто символічного, декоративного органу на класичний найвищий законодавчий орган держави. Безперечно, це досягнення десятирічної української демократії, яка усе ще спинається на ноги.
Окрім цього, інколи у Верховної Ради з’являється особливе натхнення, яке виливається в ухвалення довгоочікуваних законодавчих актів. З другого боку, є підстави говорити, що парламентаризм України у серйозній небезпеці. Бо паралізована влада автоматично означає паралізований парламент. Дехто цю хворобу називає прислужницьким, кишеньковим парламентаризмом. Є сенс і у цьому. А загалом усі розмови довкола парламентаризму можна поділити на дві групи: це офіційні та неофіційні позиції. Іван Плющ як уособлення офіційності, під час конференції зазначив, що в Україні не все ідеально із конституційним принципом поділу влади , що потрібно вдосконалювати законодавчу діяльність, наповнювати новим змістом контрольну функцію парламенту.
Однак Олександр Мороз, чи не головний представник неофіційної точки зору, розвінчав ці високі цілі. Як можна ділити владу, коли вона уся в руках адміністрації президента й уряду? Чи можна говорити про контрольну функцію парламенту, коли не працює жодна слідча парламентська комісія? Яскравий доказ цього - слідча комісія у справі Гонгадзе. Отож, кожна сторона має рацію щодо своїх поглядів на парламентаризм.
Певна річ, що такі суперечливі процеси і є еволюцією парламенту. Якщо ж Верховна Рада забезпечить цивілізоване співіснування різних політичних сил і, зокрема, опозиції, то є шанс ,що парламентаризм не загине остаточно.
Лідер НРУ Геннадій Удовенко вважає, що з опозицією в Україні пов’язують виключно антидержавні сили. Йдеться про комуністів. Але, за словами Удовенка, такого немає у цивілізованих країнах світу - ніхто не виступає проти своєї держави.
То, хто ж таки має рацію? Чи можна говорити про таке явище, як парламентаризм України ? І ,головне, про те, чи має шанси цей парламентаризм розвиватися та поліпшуватися ?
Про парламентаризм в Україні говорити і можна, і потрібно. Хоча б тому, що за десять років незалежності парламент перетворився із чисто символічного, декоративного органу на класичний найвищий законодавчий орган держави. Безперечно, це досягнення десятирічної української демократії, яка усе ще спинається на ноги.
Окрім цього, інколи у Верховної Ради з’являється особливе натхнення, яке виливається в ухвалення довгоочікуваних законодавчих актів. З другого боку, є підстави говорити, що парламентаризм України у серйозній небезпеці. Бо паралізована влада автоматично означає паралізований парламент. Дехто цю хворобу називає прислужницьким, кишеньковим парламентаризмом. Є сенс і у цьому. А загалом усі розмови довкола парламентаризму можна поділити на дві групи: це офіційні та неофіційні позиції. Іван Плющ як уособлення офіційності, під час конференції зазначив, що в Україні не все ідеально із конституційним принципом поділу влади , що потрібно вдосконалювати законодавчу діяльність, наповнювати новим змістом контрольну функцію парламенту.
Однак Олександр Мороз, чи не головний представник неофіційної точки зору, розвінчав ці високі цілі. Як можна ділити владу, коли вона уся в руках адміністрації президента й уряду? Чи можна говорити про контрольну функцію парламенту, коли не працює жодна слідча парламентська комісія? Яскравий доказ цього - слідча комісія у справі Гонгадзе. Отож, кожна сторона має рацію щодо своїх поглядів на парламентаризм.
Певна річ, що такі суперечливі процеси і є еволюцією парламенту. Якщо ж Верховна Рада забезпечить цивілізоване співіснування різних політичних сил і, зокрема, опозиції, то є шанс ,що парламентаризм не загине остаточно.
Лідер НРУ Геннадій Удовенко вважає, що з опозицією в Україні пов’язують виключно антидержавні сили. Йдеться про комуністів. Але, за словами Удовенка, такого немає у цивілізованих країнах світу - ніхто не виступає проти своєї держави.
