Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 02:26

Хліборобське світобачення в українській суспільній свідомості


Хліборобське світобачення в українській суспільній свідомості

Київ, 29 червня 2001 - Хліборобство на землі сучасної України є набагато давнішим за самих українців, і саме воно стало однією з підвалин їхнього досвіду осілості на власній землі.

На величезному просторі між Дніпром, Дністром, Поліссям та Чорним морем хліб вирощується вже майже вісім тисячоліть. Оратаї першої землеробської культури на Правобережній Україні – трипільської, – залишили чимало статуеток богині плодючості «Великої Матері» з глини, до якої домішано муку та пшеничні чи житні зерна. В уявленнях трипільців весняна сівба асоціювалася з похованням небіжчика, а збирання врожаю – з його воскресінням.

Кількома тисячоліттями згодом скіфи-орачі степового Правобережжя та скіфи-землероби лісостепового Лівобережжя вважали символами царської влади золоті плуг, ярмо, сокиру та чашу, скинуті їм богами просто з неба. Недарма саме збіжжя скіфів було основним товаром у їхній торгівлі з грецькими містами-колоніями Північного Причорномор’я.

Український календар завжди визначався хліборобськими сезонами, а український час плинув залежно від польових робіт. Тож засвоєння християнства лише зміцнило архаїчний культ хліба, поєднавши спільним сакральним сенсом хліб церковного причастя, різдвяні кутю і дідух та великодню паску. Хліб був однією з основ українського світосприйняття, щоденною потребою, універсальним символом і матеріальних благ, і духовної поживи. Вислів «хлібне місце» використовувався на позначення прибуткової посади, натомість слова «їсти хліб сухий, і то через день» означали аскетичне самозречення ченців-затворників.

Хліборобське світобачення панувало в українській суспільній свідомості аж до виникнення козацтва, наповнюючи відповідною лексикою і київські літописи, і фольклор. Досить згадати хоча б метафоричний опис поля битви у «Слові о полку Ігоревім», «чорна земля» якого «поорана копитами», «кістками посіяна, а кров’ю полита». Пошанування хліба поширювалося і на землю, біля якої селянин мав «ходити», щоб отримати врожай. Відвойована в природи хлібородна земля сприймалася як Богом дана власність, і це відчуття було складовою українського досвіду осілості.

Хліб був серед основних показників добробуту та незалежності, і, приміром, 1613 року у не надто заможному селі Махнівцях на Житомирщині в усіх сорока восьми господарів було нараховано 1215 кіп жита та 1115 кіп пшениці. Саме тому через сто років російський цар заборонив українцям вивозити збіжжя за кордон імперії, зобов’язавши їх здавати його до державних складів. Цей удар по українській торгівлі спричинився до занепаду і міст, і сіл України.

Комуністичні експропріації під гаслом «Хліб – державі!», колективізація, штучний голод та терор знищили український космос, а відтак – і те обожнення хліба, яке було центральним у національному світосприйнятті. Радянські кріпаки призвичаїлися годувати хлібом домашню худобу, і нині для більшості українців хліб – це просто один з продовольчих товарів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG