Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 05:03

Німецька колонія Анета на Волині очами її сучасників


Німецька колонія Анета на Волині очами її сучасників

Київ, 9 липня 2001 - Окремою сторінкою життя німецької етнічної меншини на землях України було існування колонії Анета, що у 20-х рр. минулого століття знаходилася в Ярунському районі на Волині (тепер – це місцевість у Житомирській області). Завдяки зусиллям відомого українського етнографа Василя Кравченка, члени “Краєзнавчого товариства”, що складалося з учителів німецьких шкіл, почали записувати етнографічні подробиці свого життя. Це був час, коли інтерес до краєзнавчої роботи був надзвичайним, а історія переселення ще добре пам’яталася мешканцями німецьких селищ.

Отже, першопоселенцями на українських землях були родини з Бранденбургу та Східної Прусії – всього їх було 33 особи, які за 5 тис. крб. сріблом взяли в аренду у польського землевласника Мадолинського 420 дес. землі.

На ній у 1816 р. і було закладено нову колонію. Через 20 років землю було куплено. Вона була досить складною для обробітку – переважно ліси і болота. Старі люди згадували, що ввечері господар виходив з хати з палаючим смолоскипом, щоби розігнати диких звірів, особливо вовків. Сил було прикладено немало – вирубували ліс, відводили воду. Кожен будував хату, хлів і клуню під одним дахом. Серед колоністів були столярі, ковалі, кравці, і майже у кожному дворі – своя ткаля. Німці виявилися працьовитими, дбайливими господарями. Це беззаперечно визнавали українці-сусіди, цитую: “вони так обробляють свою землю, що вона стає як пух; вони не лінуються, машини всякі мають, добрі коні і худобу. Вперто і гарно оброблена земля винагороджує їх працю”. Ознакою німецького обійстя був квітник. Переказують, саме німці заклали на цих землях першого хмільника. А для розведення садів завезли з Німеччини щепи вишні і яблунь – згодом ці сорти розійшлися по всій Волині. Була поширеною тут і порода німецьких червоних корів. Колоністи активно торгували м’ясом, але, як свідчили інформатори, не на вагу, а на око. Повнота влади належала сільському старості – шульцу. В його обов’язки входило вирішення спірних питань.

У залежності від складності скарги, позовник мусив поставити певну кількість кварт горілки, без чого позов не розглядався. Найважливіші справи розглядав громадський схід, на який скликав десятник: він заходив до кожного, і тричі стукав об землю довгим ціпком зі словами: “Як стоїш, так і біжи до шульця”. У нотатках вчителів не раз натрапляємо на запис: “взаємовідносини між німцями і українцями ще здавна надто гарні”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG