Бєлград, 10 липня 2001 – Нацiоналiстичнi кола рiшуче виступають проти спiвробiтництва з Мiжнародним трибуналом.
Ультранацiоналiсти не можуть жити без ворогiв й ненавистi до них. Спiльним ворогом сербських й хорватських екстремiстiв останнiм часом став Мiжнародний трибунал з воєнних злочинiв у Гаазi. У Сербiї проти видачi екс-президента Слободана Мiлошевича протестували комунiсти й нацiональнi екстремiсти. У Хорватiї проти екстрадицiї двох генералiв виступають нацiоналiсти й ветерани вiйни. Їх пiдтримують певнi кола науковцiв, письменникiв та громадських дiячiв, а саме тi, хто на початку дев’яностих рокiв заохочував землякiв боротися за свободу. Звичайно, i серби i хорвати боролися не за захоплення чужих територiй й поневолення сусiдiв, а за досягнення своїх iсторичних прав. Екстремiсти однаково впевненi, що у боротьбi за свободу не можна скоїти злочин та, що серед них немає воєнних злочинцiв. Вони свiй народ вважають справедливим й правдолюбним й уникають розмови про будь-яку неприємну тему. Скажiмо, сербських нацiоналiстiв обурює сама згадка про масовi могили косовських албанцiв у Сербiї. Їхнiй лiдер Воїслав Шешель, на приклад, заявив, що це ймовiрно могили загиблих у другiй свiтовiй вiйнi. Вони й наразi вважають героями Ратка Младича чи Аркана, про яких офiцiйнi пропагандисти в час вiйни створювали незчисленнi легенди. На початку цього року, коли у Хорватiї заарештовано генерала Мирка Норца, проти влади протестували десятки тисяч прихильникiв так званої нацiональної непомильностi. У нацiоналiстiв є лише одна логiка: логiка лiсорубiв. Iншими словами, в їхнiй уявi iснують лише сокира й ворог, якого треба зрубати.
У Хорватiї демократичнi сили прийшли до влади у сiчнi, в Сербiї у жовтнi минулого року. Все ж, вони досi зробили дуже мало для подолання войовничого свiтогляду двох народiв. Щоправда, на телебаченнi та в газетах бiльше немає настирливої пропаганди проти iнших народiв. Однак, немає анi зважених дебатiв про болюче минуле. Екстремiсти тримаються своїх часописiв або виступають на та званих наукових трибунах, запевняючи однодумцiв, що настане час для втiлення, як вони кажуть, вiчних мрiй народу. Вiчною мрiєю є велика, нацiонально чиста держава пiд проводом однiєї сильної партiї й одного вождя. Нацiонал-екстремiсти обурюються, коли їх називають фашистами. Вони собi, мовляв, демократи, якi додержуються начала: один народ, одна держава, один лiдер. Вони навiть не ненавидять iнших якщо їх немає. А щоби їх не було – треба їх винищити.
Ультранацiоналiсти не можуть жити без ворогiв й ненавистi до них. Спiльним ворогом сербських й хорватських екстремiстiв останнiм часом став Мiжнародний трибунал з воєнних злочинiв у Гаазi. У Сербiї проти видачi екс-президента Слободана Мiлошевича протестували комунiсти й нацiональнi екстремiсти. У Хорватiї проти екстрадицiї двох генералiв виступають нацiоналiсти й ветерани вiйни. Їх пiдтримують певнi кола науковцiв, письменникiв та громадських дiячiв, а саме тi, хто на початку дев’яностих рокiв заохочував землякiв боротися за свободу. Звичайно, i серби i хорвати боролися не за захоплення чужих територiй й поневолення сусiдiв, а за досягнення своїх iсторичних прав. Екстремiсти однаково впевненi, що у боротьбi за свободу не можна скоїти злочин та, що серед них немає воєнних злочинцiв. Вони свiй народ вважають справедливим й правдолюбним й уникають розмови про будь-яку неприємну тему. Скажiмо, сербських нацiоналiстiв обурює сама згадка про масовi могили косовських албанцiв у Сербiї. Їхнiй лiдер Воїслав Шешель, на приклад, заявив, що це ймовiрно могили загиблих у другiй свiтовiй вiйнi. Вони й наразi вважають героями Ратка Младича чи Аркана, про яких офiцiйнi пропагандисти в час вiйни створювали незчисленнi легенди. На початку цього року, коли у Хорватiї заарештовано генерала Мирка Норца, проти влади протестували десятки тисяч прихильникiв так званої нацiональної непомильностi. У нацiоналiстiв є лише одна логiка: логiка лiсорубiв. Iншими словами, в їхнiй уявi iснують лише сокира й ворог, якого треба зрубати.
У Хорватiї демократичнi сили прийшли до влади у сiчнi, в Сербiї у жовтнi минулого року. Все ж, вони досi зробили дуже мало для подолання войовничого свiтогляду двох народiв. Щоправда, на телебаченнi та в газетах бiльше немає настирливої пропаганди проти iнших народiв. Однак, немає анi зважених дебатiв про болюче минуле. Екстремiсти тримаються своїх часописiв або виступають на та званих наукових трибунах, запевняючи однодумцiв, що настане час для втiлення, як вони кажуть, вiчних мрiй народу. Вiчною мрiєю є велика, нацiонально чиста держава пiд проводом однiєї сильної партiї й одного вождя. Нацiонал-екстремiсти обурюються, коли їх називають фашистами. Вони собi, мовляв, демократи, якi додержуються начала: один народ, одна держава, один лiдер. Вони навiть не ненавидять iнших якщо їх немає. А щоби їх не було – треба їх винищити.
