Будапешт, 12 липня 2001 – Пік зустрічей на міжпарламентському рівні між народними депутатами України й Угорщини припав на 1994-98 роки. Саме тоді при владі перебувала коаліція, сформована фракцією угорської Соціалістичної партії та Ліберальної спілки вільних демократів. В Україні, якщо пригадуєте, на посаду голови Верховної Ради було обрано керівника українських соціалістів Олександра Мороза. І хоча останні не утворювали парламентської більшості, так чи так – певні владні важелі потрапили саме до них. Цим, наприклад, можна пояснити часту появу одного з керівників парламентських комітетів соціаліста Сергія Кияшка на чолі то однієї, то іншої делегації українських нардепів у Будапешті. Його відповіді російською мовою угорським репортерам і кореспондентам з України запам’яталися досить добре.
Угорські парламентські делегації також нерідко гостювали в Києві. У березні 1997 року Угорщину відвідує голова української Верховної Ради Олександр Мороз, з відповідним візитом в України вирушає голова Державних Зборів Золтан Ґал. Одне слово, процес ішов. Однак, навесні 1998 року в Угорщині перемогла коаліція консервативних партій, і соціалістично-ліберальне привілля у вищих ешелонах влади скінчилося. Те, що мали за правила гарного тону в часи прем’єр-міністра Дюли Горна, мало не зі свистом і улюлюканням засуджувало оточення нового глави уряду. Так як соціалісти поставили свою людину на посаді спікера парламенту, так і їхні наступники в будапештських коридорах влади члени фракції Молодих демократів (скорочено ФІДЕС), обрали свого голову Яноша Адара. Цей факт, а ще та обставина, що 1998 року в Україні так само змінився склад Верховної Ради, в якій переважають далеко не прихильники західних демократичних цінностей, досить красномовно свідчать про те, що між парламентарями обох країн не може бути аж надто приятельських контактів, хоча інтереси їхніх держав нібито вимагають зневажати вузькопартійні підходи у таких справах.
З іншого боку аналітики запитують: мовляв, що може об’єднувати депутатів (мають на увазі прокомуністичну більшість), що повалила уряд реформістів Віктора Ющенка з консерваторами партії ФІДЕС, угорського Демократичного форуму і Партії дрібних господарів, які форсують вступ Угорщини до Євросоюзу і блокуються з західноєвропейськими так званими народними партіями правого напряму. Звісно, що коли дивитись на справу з цієї точки зору, стає зрозумілим, чому запити української сторони щодо поновлення міжпарламентської співпраці зазвичай угорська влада залишає без відповіді.
Угорські парламентські делегації також нерідко гостювали в Києві. У березні 1997 року Угорщину відвідує голова української Верховної Ради Олександр Мороз, з відповідним візитом в України вирушає голова Державних Зборів Золтан Ґал. Одне слово, процес ішов. Однак, навесні 1998 року в Угорщині перемогла коаліція консервативних партій, і соціалістично-ліберальне привілля у вищих ешелонах влади скінчилося. Те, що мали за правила гарного тону в часи прем’єр-міністра Дюли Горна, мало не зі свистом і улюлюканням засуджувало оточення нового глави уряду. Так як соціалісти поставили свою людину на посаді спікера парламенту, так і їхні наступники в будапештських коридорах влади члени фракції Молодих демократів (скорочено ФІДЕС), обрали свого голову Яноша Адара. Цей факт, а ще та обставина, що 1998 року в Україні так само змінився склад Верховної Ради, в якій переважають далеко не прихильники західних демократичних цінностей, досить красномовно свідчать про те, що між парламентарями обох країн не може бути аж надто приятельських контактів, хоча інтереси їхніх держав нібито вимагають зневажати вузькопартійні підходи у таких справах.
З іншого боку аналітики запитують: мовляв, що може об’єднувати депутатів (мають на увазі прокомуністичну більшість), що повалила уряд реформістів Віктора Ющенка з консерваторами партії ФІДЕС, угорського Демократичного форуму і Партії дрібних господарів, які форсують вступ Угорщини до Євросоюзу і блокуються з західноєвропейськими так званими народними партіями правого напряму. Звісно, що коли дивитись на справу з цієї точки зору, стає зрозумілим, чому запити української сторони щодо поновлення міжпарламентської співпраці зазвичай угорська влада залишає без відповіді.
