Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 08:27

Дружба народів чи зрада власного народу?


Дружба народів чи зрада власного народу?

Прага, 19 липня 2001 – Відомо, що термін колабораціонізм з”явився 1940 року у Франції, де частина правлячої верхівки стала на шлях співпраці з гітлерівцями. У сучасній літературі цей термін вживається як синонім зрадництва власного народу і спвіробітництва з ворогом, із загарбниками батьківщини. Кожна держава має низку законодавчих актів, котрі трактують юридичну відповідальність за колабораціонізм чи зраду Вітчизни. Особливо, мабуть, важливо визначитися з цим поняттям для народів, котрі багато століть були під колоніальним ярмом. Бо засудження імперських режимів і колабораціоністів створює основи безпеки нової держави, а іґнорування цієї проблеми завжди породжує загрозу незалежності народу.

Останніми днями надходить чимало повідомлень про ділові вояжі українських державних мужів до Москви. Де-хто пов’язує наростання їх інтенсивності з нещодавнім призначенням на посаду чи то послом, чи то надзвичайним кремлівським посланцем у Києві, відомого російського політика Віктора Черномирдіна. З мови дипломатичних жестів це можна перекласти так: Особлива увага. Чекайте інтенсивних дій. Бо у світовій дипломатії спецпосланці великих держав призначаються для особливо важливих місій. Риторика ж російського дипломата в українській столиці часто співпадає із закликами подібними до нещодавньої відозви Московського Патріарха у Мінську, де Алексій Другий пропонує Україні увійти до союзу Росії та Білорусі. Чи дала нинішня влада у Києві хоча б якусь історичну оцінку нещодавньому колоніальному минулому України, чи усвідомлюють собі київські державні мужі міру гідності та історичної відповідальності, коли під час візитів до Петербурга кланяються царському тронові або дозволяють будувати на теренах України пам’ятники Катерині Другій та іншим колонізаторам.

Зрозуміло, що у кожного народу були свої Віші, Квіслінги чи Салаші. Але вони не визначали долі своїх народів так, як українські колабораціоністи. У тяжкому протистоянні України брутальній російській колонізації хрестоматійними стали приклади Кочубеїв, Безбородьків та інших представників української козацької знаті, які на відміну від Дорошенків, Полуботків, Мазеп, Орликів, купилися на милості поневолювачів їхнього ж народу. З тих пір тяжка печать рабства надовго стала долею українців. За понад 300 років служіння ворогові, “підножництво”, прислужництво, стали такими звичними, що почали вже називати ворогами України тих, хто прагнув лише одного – свободи своєму народові. Особливо ходовими стали ярлики зрадництва України за радянських часів і вони використовувалися пропагандою та каральною системою СРСР, насамперед, супроти національно-визвольного руху, чи бандерівців, чи мельниківців, чи навіть українських лівих, що емігрували на Захід і також бажали бачити Україну вільною. До ворогів народу зарахували й Василя Стуса, й В”ячеслава Чорновола та інших українських дисидентів та правозахисників. А тих, хто пописував українські вірші-панегірики катам України і хвалив солодке братерство народів під рабським покровом інтернаціоналізму, називали патріотами народу і висилали їх послами поневоленого Києва до ООН та інших міжнародних організацій. Сьогодні патріотами стали й ті, що своїм адвокатським способом допомагали КГБ загнати до таборів на смерть того ж Василя Стуса. Всі моральні цінності нації настільки змиршавіли за часи колоніалізму і набули такого дешевого змісту, що й до сьогодні відчувається спекулятивна гра термінами “вороги” і “патріоти” народу чи держави. Конституційно-державницьких акцентів у цьому немає, бо немає державницьких оцінок нещодавнього минулого.

Адже ж у багатьох на слуху оцінки великих державних мужів, які вони дають чи опозиції чи тому ж майорові Мельниченку: “це – лютий ворог українського народу”, “це – зрадник”, “ він взагалі – не людина” і таке інше….Але забувають чи не хочуть бачити власного плазування перед тією ж Москвою і постійного продавання стратегічних інтересів власного народу під прикриттям слов”янського чи ще якогось туманного братства…І хіба можна чекати від таких, так би мовити, “владоможців” дійсно об”єктивного визначення, чи в Конституції, чи в реальному Законі держави терміну “зрада власного народу” і не лише визначення, а й оцінювання та винесення справедливої кари за таке відступництво.

У новітньому українському словникові-енциклопедії записано, що “колабораціонізм – це співпраця громадянина окупованої держави з окупаційною адміністрацією на шкоду цієї держави і її громадянам”. А чи звільнилася Україна з підняттям синьо-жовтого прапора незалежності від окупаційної адміністрації, яка має тут понад 300-річні корені.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG